Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

Взяв коваль вухналі в зуби та й почав гнідого кувати. Диво дивнеє: стоїть той і не ворухнеться, тільки поглядає на Івася пильним оком. От перекували всі чотири копита, то коваль і питає:

— Як се він тебе слухається, диявол такий?

— Се, — каже Івась, — брат мій менший! Як уродився, то занесли його до хати, бо холодно було, от і жив я з ним усеньку зиму! Тепер тільки мене і знає, більше нікого. Було, вертаємо з дідом із млина, то він за сім верстов дух мій чує!

— О, — каже характерник, — у коней нюх, що куди тим собакам!

— Та в цього нюх кращий, ніж у моєї баби був, — каже Івась. — А та чула навіть те, що в сусідньому селі робиться… Ото вийде надвір, повітря понюхає да й каже: оцеє, каже, в Куделі кабана зарізали та смалять, а в Біденків хліб якраз печуть, та не житній, а з питльованого борошна!

Зареготалися коваль із характерником.

— Весело вам жилося на тому хуторі! — каже Козуб.

— Та як коли… — зітхнув Івась. — Ну що… проїду я востаннє понад Дніпром, га?

— Гайда, — каже характерник. — А я ще до кошового маю зайти.

Добряче кінь був підкований — гнав як вітер і хоч би раз тобі спіткнувся. Верстов із п'ять промчав Івась понад берегом, а тоді назад завернув і як доїжджав до Січи, то пустив коня кроком.

Стояв доокруж густий молочно-білий туман. Їде Івась та й озирається на всі боки. Хотілося востаннє на Дніпро глянути, на Великий Луг та на степи… та ба, така імла залягла, що нічогісінько не видно! От минає він могилу, що над самісіньким берегом височіла, коли ж чує: зашаруділо щось у бур'янах.

Був би на те він і уваги не звернув, та жеребець вуха наставив і хоркнув стривожено.

— Пугу, пугу! — крикнув Івась.

Та ніхто й не обізвався.

— Гайда, — каже Івась гнідому. — То бабаки жирують!

Та й рушив було із місця, коли ж тут знову завовтузилося в бур'янах — і щось обпекло його вище ліктя.

Глянув Івась, а в плечі у нього стріла.

— Ох ти ж чортів сину! — зойкнув він.

Та коня обернув і прямісінько в ті бур'яни. Підхопилося щось попереду та гайда до Дніпра. Добре вибрало собі засідку: зразу коло могили починалися шелюги, то воно вскочило туди та й хаміль-хаміль у плавні.

— А щоб тобі добра не було! — каже Івась.