TextBook — Де ж ти є, сусідко?.. — розглядалася по хаті підсліпувата бабка. — А-а-а, відпочиваєш, важко вже, важко тобі ходити, — і посунула в глиб хати.
Естер тихенько вийшла й бігом до сховку…
— І як то ти сама ради дала? — не могла надивуватися Шо-Га.
— А от так і дала, ніц складного нема в тому… Шо я, від корови телят не приймала… — з останніх сил пускала бабі туман в очі Марія. — Тільки вже зараз усі сили вийшли…
— Ну то я побуду з тобою, доки Степан приїде, хоч п’єц[14] попильную…
— Ой дякую, тітко, і шо би я без вас робила…
— Шо, правду кажеш, га? — розчулилася баба Ганка, яка не чула таких слів ні від чоловіка, ні від сина, а тим більше невісток — хто зна, якби чула, то, може, і була би добрішою?..
— Правду, правду… — і тихіше додала: — Залізо і у вогні, і у воді загартовується…
— Шо ти там кажеш, га?
— Що спати хочу…
— Ну спи, спи…
— І який він, той хлопчик? — допитувалася Мірочка в матері.
— Чудовий… Малесенький, безпорадний, з синіми оченятами — такий, як і всі діти…
— А волосся, волосся в нього якого кольору?
— Він не має ще ні волоссячка, ні зубів…
— То який же він чудовий, мамусю? Він схожий на старенького-старенького дідуся — лисого і без зубів…
Давид тихо втішався з тієї мови.
— І що… я, я… теж такою була? — жахнулася Мірочка.
— Не хочу тебе розчаровувати, але так… І волосся, і зуби — усе виростає в людини потім, і людина росте, росте…
— І що, так — усе життя? То ти, мамусю, ще теж ростеш?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Я, ти і наш мальований і немальований Бог» автора Пахомова Т.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тетяна Пахомова Я, ти і наш мальований і немальований Бог“ на сторінці 45. Приємного читання.