Розділ «Володимир Арєнєв Душниця»

Батьки повернулися пізно, святкували річницю весілля. Лебідь на той час уже пішов, а Сашко гортав дідові записи й робив нотатки в записнику.

У передпокої спалахнуло світло, чутно було, як тато щось прошепотів мамі, і вони засміялися, тихо і весело. Роззувшись, зайшли до вітальні. Пахло від них рестораном, мама несла в руках розкішний букет. Сашко ясно й чітко побачив раптом, якими вони були років двадцять тому.

— Не спиш іще?

— Та ні. Читаю…

— Відпочив би, телевізор подивився. Свята ж.

Сашко неуважно кивнув.

— Тату, можна тебе про щось запитати?

— А ти спробуй. — Батько дістав із серванта вазу й тепер лишився із квітами в руках, доки мама у ванній споліскувала їх й набирала води. Виглядав кумедно.

— Татку, я тут намагаюся розібратися… ну, з дідом. Ти ж стільки років його знав — розкажеш, яким він був?

Батько переклав квіти в ліву руку, а правицею несподівано міцно стиснув Сашчине плече.

— Не зараз. — Він кинув погляд на двері, повторив: — Не зараз, добре? Вона ж тільки почала забувати. І… знаєш, синку, для курикулуму, як на мене, це не обов'язково: що та як я пам'ятаю. Я обіцяв, це правда, але…

Мама з кухні перепитала, чи всі питимуть чай. Батько бадьоро підтвердив: ще б пак!

— Словом, захочеш поговорити — поговоримо, — підсумував батько тихо й серйозно. — Але без неї. Домовилися?

Після чаювання Сашко повернувся до записника. Перечитав складений за вечір список із десяти імен: дідові друзі, колеги, конкуренти, вороги. Насправді їх було значно більше, особливо ворогів, але ж якщо всіх виписувати, жодного записника не вистачить. Знову таки, половину з них спробуй знайти: хтось на півострові, хтось уже й у ті часи, коли дід вів нотатки, був похилого віку і зараз, певно, помер. А доступ до кульок мають лише близькі родичі.

Сашко подумав, дописав ще одне ім'я і пішов спати.

Будинок був елітний: різьблені лавочки біля під'їздів, сніг розчищено, доріжки посипані піском, ялинка на подвір'ї щедро прикрашена фольгою і саморобними кульками. Поряд хижо вищірилася снігова баба, ніс із мочалки.

У кожному під'їзді по консьєржці.

Сашка пустили одразу, він навіть здивувався. Піднявся на чотирнадцятий поверх чистим, просякнутим ароматом суниці ліфтом і пішов коридором, приглядаючись до номерів квартир. Сто шоста була в самому кінці, він подзвонив і слабодухо розмріявся: а раптом нікого? Хоча якби не було нікого — хіба консьєржка пустила б?

Двері відчинив лисуватий похмурий чолов'яга, крикнув, повернувшись: «Мишаню, до тебе!» — і жестом звелів Сашкові заходити. Показав, де роззутися, дав капці і зник раніше, ніж той здогадався запитати, а куди далі?

— Вам, юначе, чаю чи кави? — До вітальні зайшла висока, дуже вродлива жінка. Таких знімають у кіно, у ролі королев та неоднозначних героїнь.