Розділ «Володимир Арєнєв Душниця»

Жодного разу дід не співав на людях. Навіть при ввімкненому світлі — не співав.

(«Ну, — сказав той-таки „внутрішній Лебідь“, — світло ж зараз вимкнене».)

На прямі звертання кулька так і не відповідала. Зрозуміти, чи усвідомлює дід самого себе, чи усвідомлює те, що відбувається довкола, було неможливо.

Віднедавна Сашко намагався про це не замислюватися.

Герр Ешбах гнався за викрадачами міха з душею своєї коханої дружини. Осінній ліс був сповнений тінями й шурхотінням. Сповнений небезпек.

Сашко сидів, виструнчившись, завмерши від напруги. Напевне, з боку здавалося, наче переживає за Ешбаха.

Він від душі сподівався, що Настя подумає саме так.

Потім він проводжав її додому, і дідова кулька звично смикала за руку, наче нетерплячий пес, якого щойно вивели на прогулянку. Гірше за няню чи — як там їх називали в середні віки? дуеньї?..

Вечір було невиправно зіпсовано. Сашко баляндрасив, розповідав кумедні історії з життя, і вони з Настею обговорювали фільм — і, напевне, усе це виглядало природно… От лиш чи захоче Настя ще раз піти з ним у кіно, якщо він… якщо йому забракло сміливості навіть поцілувати її.

А спробуєш пояснити про кульку — виглядатимеш в її очах цілковитим, безнадійним, несусвітнім при-дур-ком!

Знову сипав сніг, усе місто вкрили кучугури, і якось само собою вийшло, що Сашко підтримував Настю за руку, щоб не посковзнулася. Дійшли до під'їзду.

Побалакали ще з півгодинки.

Кулька погойдувалася поряд, буквально зазирала до рота.

— Ну… — зітхнув нарешті Сашко. Покосував на кульку, зітхнув ще раз. — Я, напевне…

— Мені мама наказала, аби я тебе в гості привела. Хоче по-людськи познайомитися. І чаєм пригостити — диви, як ти змерз. — Настя легенько доторкнулася долонькою до його носа. — Ходімо.

Вона жила на третьому.

Вони піднялися на п'ятий. Сашко хотів був щось запитати, але Настя хитнула головою, м'яко відібрала ланцюжок і, діставшись до замкнених дверей на горище, примотала кульку до ручки.

— Потім забереш. — Вона раптом засоромилась і злегка потупилася. — Ну, чи, якщо поспішаєш…

Її губи виявилися гарячими і пахли ваніллю. Подих лоскотав шкіру.

Він подумав, яким же дурнем був увесь цей час. Ну просто несусвітнім.