Розділ «Дзигар б'є»

І не про валізку мріяв він усе життя, а про…

Несуттєво.

І скільки було правди в словах сусіда по перельоту — теж несуттєво.

Є факт: годинник в руках у Віталія. Зрозуміло, він не залишить його собі… Просто тому, що це надто небезпечно, раптом що… Словом, не залишить.

Але ж ніщо не заважає продати його, чи не так?

Коли фортуна посміхається тобі — використовуй її на повну, якщо ти чоловік, а не нікчема!

Їхати було ще далеко; Віталій почув мелодійне дзеленчання, витягнув «апельсин» і, розкривши кришку, замилувався всією цією красою: стрілочками, зірочками, візерунками, всім цим налагодженим, точним механізмом, який діяв за раз і назавжди встановленими законами.

«Цікаво, а що там мій сусід у них весь час підправляв?..»

7

(із перемовин по мобільному зв'язку)

— …поки віз, думав, збожеволію. Ну, наче, нормально, по дорозі не зіпсувався наш плід. І, здається, в мене коріння не запустив. Я щоп'ятнадцять хвилин в ньому стрілочки пересував, аби процес заморозити, аби проростати не почав. Це ж як Татусеві треба було грішити, скільки «гумусу» напрацювати, щоби таке…

(перебиваючи) — Згодував апельсин?

— Аякже. Наш Вінні-Пух одразу повівся, добре ти його «накрутив». Упевнений, насіннячко проросте найближчим часом.

— Ну, виходить, можна не турбуватися. Щойно потягне-вип'є всі соки, одразу ж скине брудну шкірку, правильно?

— Загалом — так, але, боюся, йому одного Пуха, як такого собі газона, може й не вистачити. Боюся, і десятка інших газонів не вистачить, довго буде з рук у руки перекочуватися. Товста дуже шкірка, сам знаєш. А найстрашніше, якщо плід наш почне притягати до себе біди, от чого я боюся… Ого!

— Що таке?

— Та щойно на ліфті повз мене проїхав попутник, разом у літаку летіли.

— Ну, і? Звичайний собі збіг.

— Так, мабуть. Хоча — чи нам вірити у збіги? Бог не фраєр…

8