Розділ «Дзигар б'є»

Бджілько невизначено знизав плечима.

А потім раптом узяв та й вивалив на «чаклуна» все одразу: і про підкорення Америки, і про те, що гроші, виявляється, мають властивість закінчуватись. І про омріяну валізку, якої не вистачає для повного і цілковитого щастя.

У вуду Євген Федотович не вірив. Узагалі погано уявляв, що це таке, навіть «Серце янгола» не бачив. Просто несподівано закортіло перед кимось розкрити душу, близьких у нього не було, приятелям, з якими він усе ж інколи спілкувався, таке не розкажеш, а от цій наче й знайомій, але водночас і чужій людині — чому б ні. Поговорили — розбіглися, щоб більше ніколи не зустрітись.

«Карміновий» вислухав мовчки, із розумінням. Здавалося, для нього це було звичною справою — оповіді незнайомих людей про найсокровенніше.

— Ви дуже сильна людина, — сказав він нарешті Бджількові. І помітивши подив в його очах, пояснив: — Не фізично — психічно. Ви настільки впевнені в тому, що успіх повинен вам усміхнутися!.. Це рідкісна риса, сучасні люди в усьому сумніваються, і насамперед — у собі. Вони не готові боротися і завойовувати — тільки чекати. Ви теж були таким, але підспудно накопичували душевне полум'я і віднедавна випустили його назовні. Тому, гадаю, рано чи пізно ви отримаєте бажане, знайдете свою валізку.

Щось у тоні «кармінового» було таке, завдяки чому нейтральні слова втіхи прозвучали незвично: наче він сам твердо вірив у сказане.

— Але тільки, — провадив далі «чаклун», — будьте обережні. Тому що… — він зробив паузу, вибив пальцями якийсь неприємний ритм. — Ви ж знаєте, що про мене кажуть? Про культ вуду і все таке.

— Так, але я ніколи не думав… — поквапився запевнити його Євген Федотович.

— Даремно, — урвав «карміновий». — Я ж справді практикуючий унган. — Він вичікувально подивився на Бджілька, але Бджілко ніяк на цю звістку не відреагував. Бджілько не знав, хто такі унгани, він просто вирішив, що неправильно розібрав англійське слово, вимовлене співбесідником. — Тому, — продовжив «карміновий», — я хочу вас попередити. Сильні бажання притягають об'єкт жаги. У вас ніколи не бувало таке, щоб ви пригадали людину, з якою давно не бачились, а наступного дня чи навіть за годину несподівано взяли та зустріли?

Бджілько знизав плечима: всяке траплялося, але він, узагалі-то, майже не згадував про тих, із ким давно не бачився. Навіщо?

— Ну, а якщо вам чогось раптом дуже сильно кортіло — по-справжньому, до нестями?

Євген Федотович здригнувся: так, було! Кортіло Людку Стеценко з паралельного класу — от саме шалено, до нестями!

Щоправда, закінчилася ця історія, як слід було чекати, сміхом та кпинами, ледве він обмовився про те, що «випадково» має два квитка в кіно.

А ще в Америку дуже кортіло потрапити — от, потрапив.

— Про що я вам і кажу, — закивав «карміновий». — Наші бажання мають властивість матеріалізуватися. Точніше, впорядковувати подієвий вектор таким чином, щоб ланцюжок немовби-випадковостей приводив до бажаного результату.

Тут уже Євген Федотович помітно затужив. Англійську, повторюю, він знав не блискуче, «добридень», «як ся маєте» і «передайте мені он того лобстера» ще міг із себе видобути, але вести розмови на відстороненішу тему здатен не був. Унган це збагнув і пригальмував.

— Словом, ваше бажання — наче дезодорант. Чим воно сильніше, тим сильніший від вас запах. Звичайна людина вашу жагу не помітить, хіба в крайньому випадку. А от ті, хто володіє силою, неодмінно це відчують.

— Як ви, — почав здогадуватися Бджілько.

— Як я, — легко погодився унган. — Але я — не із найсильніших, ті не лише вашу жагу внюхають, але і її спрямованість. А потім візьмуть та й скористаються цим. Робота із силою, знаєте, на долю погано впливає. Бог не фраєр, його не обдуриш. Після деяких ритуалів чиститись треба ґрунтовно — і не завжди від бруду можна отак просто позбавитись. От і беруть якийсь предмет — окуляри, портсигар, гаманець із грошима — скидають у нього бруд і лишають десь у людному місці. Причому неодмінно так, щоби ніхто не звернув уваги на того, хто клав. Той, хто підбере річ, разом із нею і весь бруд візьме собі. Але тут багато тонкощів, наприклад, чим більший і глейкіший бруд, тим більш коштовну річ треба викидати. Та й просто так її першому-ліпшому не віддаси. Прості люди бачити, звичайно, не можуть, але відчувають, якщо щось не так. Гаманець може пролежати на вулиці години, і ніхто його не візьме, просто обходитимуть, не помічаючи або роблячи вигляд, що не помічають. А для такого, як ви, — для людини, охопленої жагою, — простіше підібрати потрібну річ. Жага засліплює, притуплює відчуття, заважає впізнати небезпеку. Тому я попереджаю вас: будьте обережним.

І тут, як і має бути в подібних історіях, у «кармінового» задзеленчала мобілка. Унган вибачився і вийшов, пояснюючи комусь у слухавку, що «Аптека Мільйон Доларів» зовсім не там, що туди треба було йти іншим шляхом, він же розповідав, як саме…