Розділ «Дзигар б'є»

Євген Федотович ще якийсь час посидів у кав'ярні, а потім вирушив додому. Наступного ранку він геть забув про дивну зустріч і про попередження «чаклуна».

А ще за два дні Бджілько знайшов валізку.

Є в Нью-Йорку таке місце — Рокфеллер-Центр. Там розташована ціла мережа ресторанів, кав'ярень, найрізноманітніших магазинів; частина з них — у спеціальних підземних тонелях, що називаються Катакомби, частина — над землею. Крім усього іншого, в Рокфеллер-Цнтрі працює платна ковзанка. Навпроти ковзанки встановлено восьмитонну статую Прометея. Її основу виконано у вигляді скелі, сам Прометей — кучерявий безбородий чоловік дивиться згори вниз і здійняв праву руку, в якій б'ється полум'я вкраденого вогню. Статую обіймає кільце із зображеними на ньому знаками зодіаку (символізуючи, певно, небо, а скеля — землю).

Рокфеллер-Центр — місце людне, тому Євген Федотович часто заходив сюди, плекаючи надію відшукати свій вимріяний мільйон у валізці.

Того для Бджілько здійснив уже прогулянку-інспекцію одним зі своїх звичайних маршрутів, перекусив у Катакомбах і тепер крокував, неуважно поглядаючи навсебіч і ні про що таке не думаючи. Навіть про свою ідею фікс забув: у блаженній утісі він насолоджувався миттю і не думав про завтрашній день.

Прямував він уздовж згаданої ковзанки, саме під Прометеєм. Євген Федотович трохи постояв, спостерігаючи за тими, хто катався, але щось, якась неправильність, відволікала його.

Спершу Бджілько не зрозумів, чому погляд його вперто силкується перескочити із симпатичних дівчат-фігуристок на перехожих, що крокували повз ковзанки. Причина була не в дівчатах (прегарні! дивився б, не відриваючись!) і не в самих перехожих (звичайні люди), причина була в тому… Так, у тому, як поводилися перехожі. Кожен із них поспішав кудись чи просто прогулювався, але опинившись під Прометеєм, раптом звертав, на крок-півкроку відхилявся в бік — і далі прямував собі, немов би нічого й не сталося.

«Наче здохлий голуб валяється», — подумав Бджілько.

Але він знав: пильні сміттярі давно помітили б пташку і прибрали з тротуару.

Не дуже розуміючи, навіщо, Євген Федотович усе-таки вирішив подивитися, що ж там лежить. Це була не гультяйська цікавість, а швидше сила того штибу, що змушує кролика лізти в рідну нору — хай навіть із неї відчутно тхне змією.

Першої миті Бджілько… не побачив анічогісінько! Так, люди обходили певний участок доріжки, але він був порожній. Щоправда, сонце, яке зависло над Рокфеллер-Центром, світило Прометеєві в спину і кидало тінь від руки статуї саме на те місце, яке обходили перехожі, — але ж поряд на доріжці лежали тіні від дерев, безпардонно затоптувані перехожими.

Абсурдність картини була настільки очевидною, що Бджілько вирішив зруйнувати її єдиним можливим чином: зробив крок туди, куди не ризикували ступати інші люди.

І, вже занісши ногу, він нарешті побачив.

З тіней проступила, вималювалася, невеличка чорна валізка, холодно зблиснувши Євгенові Федотовичу двома замками. Мовляв, якщо так наполягаєш — дивись, ось я!

Миттю Бджілько пригадав усе: свої мрії і сподівання, свої безцільні кружляння містом, суму, яка залишилася в нього.

Розмову з «карміновим».

Він стояв і дивився на омріяну валізку, а люди навколо йшли, не зупиняючись, не помічаючи цієї чорної шкіряної коробки, і тільки наткнувшись на Євгена Федотовича, дивувалися: якого біса стояти посеред дороги?! Жоден із них навіть не поцікавися, куди це він дивиться, їхні погляди ні на мить не торкалися тіні… і того, що в цій тіні було приховане.

Як зачарований, Бджілько потягнувся до валізки — та й завмер. У душі Євгена Федотовича вперше за довгі роки коїлося щось неймовірне: жага і здоровий глузд зійшлися у двобої. Жага вимагала свого: зараз же забрати валізку, поки на неї не пред'явив права хтось інший (що всередині — гроші, Бджілько був упевнений!). Здоровий глузд, закликавши на допомогу свої вічну опонентку інтуіцію, заявляв про небезпеку, що причаїлася у валізці. Мовляв, такі збіги не бувають випадковими, мовляв, пригадай розмову і біжи звідси якомога далі, поки тебе не змусили взяти валізку. Здоровий глузд (а ймовірніше — інтуіція) припускав і такий перебіг подій.

Зрештою…

3