Розділ «Частина II Передвістя»

— Оце б іще мужчини щось у тому розуміли. А їм — аби пляшка.

Маша зітхає.

— Даа…

— А от скажіть… — довірчо прихиляється до неї Ярка. — Ну, я думаю, ви тут всіх знаєте? Мужчин? Так отой такий молодий, в нього ще брови зрощені — він як, нормальний?

— Шо, понравився? — тішиться красуня. — Ну, не знаю, чи нормальний. От брат у нього, той — да, красавчик.

— А, я чула, — киває Ярка, — Ігор. Кажуть, вони з братом у контрах були.

— Хто? Саня с Ігорьом?! Та Саня за братом на задніх лапках ходив! Куда йому, сопляку!

Ярка супиться. Нехай і шмаркач, а може ж таки зачаїв на старшого образу?

— То він нічого так? — перепитує. — Руки не розпускає?

Маша граційно поводить повними плечима.

— Та вроді нє. Говорю ж, пацан іще.

Ярка гмукає. Дійсно, що з нього взяти, коли так! Тим часом до їхньої лави підходить незнайомий черевань, і Ярка підводиться, аби не псувати красуні особистого життя. Щось не складається в неї зі свідченнями… А отже, лишається єдиний варіант.

Взявши кухлика до рук та намітивши собі траєкторію до дальшого столика, вона, похитуючись, мовби від випитого, простує повз Толіка і Саню. Коло їхнього столу вона зашпортується на рівному місці і проливає на лавку трохи питва. Це вона робить обережно, намагаючись нікого не зачепити, бо, дякую, бачили, як тут реагують на різкі рухи.

— Йоптіль, ну ти й каліка! — привітно відгукується Саня.

— Каліка — не каліка, — ставши руки-в-боки, відказує Ярка, — а хоч би не вбивця. Бо я вже чула, які тут у вас порядки.

Очі Приймака-молодшого, дарма що малі, мов родзинки, робляться раптом здивовано-круглі.

— Та ти, бля, з дуба впала! — неголосно, втім, гнівиться він.

— Сам, дивись, не впади! — чмихнувши, відказує Ярка і скоренько чимчикує до дальнього столу.

Там вона швидко ставить кухлик, не довіряючи власним долоням, які раптово починають труситись, як дурні. Пересиливши себе та взявши питво обома руками, вона глушить його нахильцем, сподіваючись хоч би трохи притлумити страх. Отепер вона точно переступила межу. Але слів своїх назад не візьмеш, тож доведеться, як не крути, прийняти їхні наслідки.

Невдовзі вона підводиться і прямує вгору по Вірній. Завмираючи від кожного шереху, вона минає колишню сільраду, школу і цвинтар. І лише звернувши на Пролетарську, чує за собою звук чиїхось кроків.