Розділ «Частина II Передвістя»

— Так!

— Попри недостатність доказів? Попри запропоноване нами компромісне рішення?

— Так! — лунає дзвінко, майже на межі крику.

Ярка зітхає, відкидається у кріслі та уважно позирає на гостю. Все-таки, є користь і з таких, як Валік! Це ж треба було зацькувати людину ледь не до нервового зриву!

— Симптоматично, — гмукає Ярка. — Гаразд, ми приймемо вашу заяву, якщо ви донесете іще один документ.

— Який? — супиться Тамара Михайлівна.

— Довідку від районного психіатра. Нам потрібне підтвердження того, що ви не стоїте на обліку, як особа зі схильністю до сутяжництва.

Вона чує, як Валік різко втягує повітря.

— Що? — кліпає очима гостя.

— Гадаєте, ви одна така? — зневажливо кидає Ярка. — Та до нас регулярно зазирають такі, знаєте… нервово неврівноважені. Компенсацій не хочуть, хочуть просто здійняти галас. Тож ми мусимо повідомляти про них, куди слід. Для їхнього ж блага.

Жінка якусь мить витріщається на працівників «Делекти», а тоді зненацька починає плакати.

— Ну-ну, — втішає її Ярка. — Нема чого переживати. Я б на вашому місці просто взяла гроші. Тільки не забудьте скласти розписку.

Валік пожвавлюється, і Ярка, вважаючи свою місію виконаною, швиденько виходить. І саме вчасно, бо нудота дошкуляє уже не на жарт. Вона бігцем простує до вбиральні, чуючи за спиною тихий плач і заспокійливе туркотіння юриста.

У вбиральні їй доводиться збавити певний час — їй так погано, що аж темнішає перед очима. Відчувши певне полегшення, вона підходить до умивальника і довго дивиться на бридке, мертвотно зблідле лице у дзеркалі.

І от цієї неприємної миті до неї долинають голоси. Звісно, вбиральня і «хоторнська кімната» з’єднані спільною вентиляцією, і все чудово чути — мовби так і було задумано при плануванні.

— Ти бачив ту жінку? — обурено мовить її помічниця Ліля. — Пішла від нас вся в сльозах!

— Угу, — відказує Ромчик. — А що ти хочеш?

— Ну звісно, — пирхає мала. — Як нашу гарпію нацькувати — то хто-будь заплаче!

«Гарпія»! — здригається Ярка, — то он вона значить хто!

— Дарма ти так, — провинно мовби бурмоче Ромчик. — Вона класна! Скільки разів уже наш відділ виручала! Та і на загал, якби не вона, була б уже наша контора, ну, знаєш, де сонце не світить.