Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

Та як тільки Крижень повернувся до Ернесто, Трохимович схопив зі стола цілу гірку перчину й з насолодою нею закусив, мов би це був огірок. У Хелен, що стала свідком такого гастрономічного виверту, здивовано округлилися очі. Вона розгублено випила до дна чарку наливки. Всюдисущий Трохимович не дрімав — за мить її чарка знову була повна по вінця. Івченко розлив по чарках самогонку.

— Товаріщі! Я піть за мір на весь зємной шар! І за окончатєльний побєду ком’юнізьм! — знову виголосив тост Ернесто.

— І каб ва всіх хапіла здаровя да гетага дажиць! — вставив своїх п’ять копійок Трохимович.

На Наконечного самогонка діяла дивним чином — він впав у патетику, тому гаркнув:

— Ура!.. Ура!.. Ура!..

Чарки спорожніли, мов за командою. Трохимович знову манірно надкусив свій бутерброд, зауваживши, як на нього схвально подивився Крижень. Він чемно кивнув до свого командира, мовляв, не з лопуцька, манери знаємо. Та як тільки той знову відвернувся, старий вхопив наступну перчину й перемолов її зубами разом із хвостиком. Хелен, продовжуючи спостерігати за ним, прислухалася й почула, як той із насолодою собі прошепотів під носа: «Як смачна»… Вона на те здивовано знизала плечима й подумала: «Ні, це не паноптикум… Це… справжній бестіарій, що ожив».

Наче в підтвердження її слів звівся Мирон Микитович і довго та нудно почав виголошувати тост про комуністичну партію, Сталіна й радянський народ. Його промова була густо здобрена словом-паразитом «поперзавсе». Хелен — на неї почав діяти хміль — ледь стримувалася, щоб не розсміятися. Алкоголь розлився приємним теплом по тілу, їй стало радісно й щасливо.

Але треба було щось змінювати, брати ініціативу у свої руки. Їй потрібно було більше бувати на виду, щоб «засвітитися» перед зв’язковими. Хелен вирішила для початку змінити обстановку. Вона заявила кокетливо:

— Мсьє, мнє с вамі скучно… Это дом для маленькій дєткі. Ви грубій мушік водка пійотє… Я хочу м’юзік, хочу дансінг, — і до Ернесто: — Зрні, мнє скучно. Нє будь плохой, — до всіх інших: — Мсьє офісі, мсьє гольова, мсьє Трохімовіч, — той аж поперхнувся, почувши про себе в такому контексті. — Прогулька на воздух будєт полєзной дамє і вам, мсьє… Потом дансінг. Двігать — полезно для каждій тельо.

І встала з-за столу, демонструючи, що не потерпить відмовок. Чоловіки загули, неохоче стали підводитися теж.

Тільки Ернесто невдоволено засопів, скоса зиркаючи на свою колегу. Помітивши це, Крижень звернувся до нього іспанською:

— Ернесто, наша дама права. Тут — діти, а ми зчинили галас. Рушаймо до ресторану, там і продовжимо! Кухня цілком пристойна… Шеф-кухар обслуговував свого часу навіть ерцгерцогів та прем’єр-міністрів!

— Друже, — відказав на те Ернесто по-філософськи; помітно, алкоголь геть розчулив його, і на нього накотилися спогади, — повір мені, немає нічого смачнішого за окраєць хліба, який ти розділив з камарадами в окопі… Але нині я радо розділю наш обід у найкращому ресторані твого міста! — і прошепотів на вухо, натякаючи на Хелен: — І ця кокотка з манерами Гарпії не зможе зіпсувати нашу урочисту зустріч, — і додав уголос: — Зустріч бойових побратимів!

— За що й вип’ємо, — запропонував Крижень, перейшовши на українську мову.

Сербін скоса зиркав на ветеранів іспанської війни, не знаючи, що й думати про них, але в голові вже крутилися слова рапорту, який він планував написати: «Товаришу… Абакумову від… старшого лейтенанта… Доводжу до Вашого відома, що керівник місцевої резидентури полковник Крижень Степан Іванович, увійшовши у змову зі шпигуном французької контррозвідки Ернесто де ля Охедою, на основі спільного бойового минулого на фронтах іспанської громадянської війни»… Але далі в нього щось не складалося, не йшли слова, а чомусь плуталися в дієприкметникових зворотах, на зразок: «керований розкладанням від дрібнобуржуазного… вивернутого під впливом буржуазного націоналізму… затягнутого в трясовину міщанського укладу життя»… Тому він зараз відкинув від себе цей рапорт і спробував прислухатися до розмов. Та нічого цікавого не відбувалося — народ почав збиратися на прогулянку.

Західна Україна, місто Калин.

1946 рік, 16 вересня,

ресторан «Кооператор» (колишня ресторація «Шкоцька»),

обідній час.

У старих ресторанах, що мають свою історію, завжди якась особлива атмосфера. Її складно описати словами. Її можна тільки відчути — ці запахи, ці звуки, які долинають з кухні. Це світло, що завжди якось по-особливому лягає крізь вікно на картини на стінах, на столи, на обличчя відвідувачів. І люди, що звикли бувати саме тут, іноді викроюючи зі свого скромного бюджету якісь незначні кошти, щоб тільки віддати данину традиції й побути в цьому світі страв, запахів і звуків. Мабуть, це магія. Магія, яка існує тільки в справжньому ресторані, котрий має свою історію і власний стиль. Колись це був ресторан, що претендував на «шотландський стиль», із зображенням на картинах шотландських пейзажів, овець та національних героїв цієї країни. Тепер на стінах висіли примітивні картини, що прославляли совєтську власть і вождя… Більш нічого нового зайди зі Сходу не стигли сюди принести… Поки.