Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

Враз Трохимович на нього подивився із сумом в очах, задумався й сказав:

— Мой син зараз бив би такім, як ти. Твайго взросту. Пригожи бив, разумни. Усьо да кніг цягнувся. Читав кнігі розния… І я читаю, але так і застався старим дурнєм… Ці нє вучоним, простим дзядзькам. А мог би… — враз запнувся.

— Ви гарна людина, — вирішив лейтенант. — У вас очі чисті…

Трохимович стрепенувся, скинув тягар суму й спалахнув:

— Вось толькі дамачкі наши так нє лічаць. Усє кажуць, што я бабнік. А знаєшь, Юра, можа, ну іх, гетих спеціалістів з ваєнних мємуарав? — кивнув на «іспанців» втаємничено. — Йосць тут у мянє двоє маладзєнькіх сясцьор… Можа, гульньом? Дзєло маладоє… Рамантичнає. У цябє йосць шакаладкі, у мянє спірт знойдзєцца.

Вічки у Наконечного єлейно затуманилися, він важко зітхнув, підпер голову рукою й промовив:

— Нє-є, я Людмилу Михайлівну люблю…

Сербін скоса зиркав на Наконечного, котрий перестав цікавитися розмовою Крижня з Ернесто. Він сидів надутий, як сич, не слухав пісню, що й досі не закінчилася. Нарешті скреготнув зубами, непомітно смикнув Юрка за рукав і стиха запропонував вийти на свіже повітря. Той неохоче погодився, встав, защібаючи верхні ґудзики кітеля, й посунув за Сербіним. На ходу кілька разів натикнувся на крісла, зашпортався. Він був п’яненьким. Трохимович зі смішком подивився йому вслід.

— Што ж гета в яго за такая Людміла Міхайлавна? Треба папрасіць, каб фота паказав… — в автономному режимі випив чарку горілки й потягнувся ложкою за гірчицею.

І знову наткнувся на докірливий погляд Крижня. Але полковник був у доброму гуморі, ледь розчулений після “Ay Carmela”. Він тільки сказав зі смішком:

— У нас на городі за школою повно хрону, ніяк не виведемо. Може, тобі його згодувати? Теж пекучий, гіркий. Заразом і поле перекопаєш у пошуках «смачнога».

— Скажу табє так: па-мойму, хрен салодкі, а я так нє люблю салодкага, — заперечливо закрутив головою ординарець. — І в зубах захрасає. Затим сядзі, выкалупваць яго. А гета, уяві сабє, пайду в госці да дами і буду дзявбці запалкамі у зубах! Нє, гета нє культурна. А я чалавєк культурни, вихавани! — й мелькнув столову ложку гірчиці, як малюк молочної каші.

Крижень тільки махнув рукою й став пояснювати Ернесто, про що мова. Ернесто й собі вирішив покуштувати гірчиці, узяв чайну ложку, вклав до рота… І тут же почервонів, мов буряк, закашлявся, замало що не задихнувся. І з повагою покивав до Трохимовича, мовляв, «справжній чоловік». А «справжньому чоловікові» враз захотілося сказати щось розумне Юркові Наконечному, але той зник і досі не повернувся.

Тим часом за рестораном Сербін закурив, сплюнув під ноги й почав повчати лейтенанта:

— Юра, ты хоть понимаешь, что здесь происходит?! Это же антисоветчина в полном и прямом смысле слова! Почему ты не слушаешь, о чем говорит эта троица — баба из Парижа, недобиток испанский и этот целый Крыжень?! Может, они сговариваются? Может, завтра вместе уйдут за кордон?

— Ні! Крижень зі Сталіним за одним столом сидів… — Наконечного не покидав добрий, романтичний настрій. — Міша, вони всі гарні, прості… Вони щирі… Трохимович… у нього син загинув, мій ровесник…

Сербін, узявши Наконечного за обшивку, просичав в обличчя:

— Біля Сталіна завжди були вороги! Юрко, якщо вип’єш ще хоча б чарку… Я особисто відвезу тебе у Львів і передам Вороніну. І твою поведінку опишу в рапорті! Ти мене зрозумів?

Наконечний миттєво спохмурнів, нетверезо обсмикнув поли кітеля й відказав ображено:

— Так точно, товаришу старший лейтенант!