Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

— Сто двадцять девятая бригада, третий батальон!

Вони рушили один одному назустріч і міцно обнялися.

Радісні посмішки розуміння з’явилися на обличчях усіх присутніх. У Хелен в куточках очей заблищали зворушливі сльози. Вона витягнула з клатча чистий носовик і обережно промокнула слізки.

— Моменто! — пригадав Ернесто, нахилився до своєї сумки, витягнув звідти пляшку рому й виставив на стіл.

— Етот наш встрєча надо как полагаєтца обміть! По такой рускій традіцій!

Крижень зі згодою кивнув і підморгнув до Трохимовича. Той пішов до своєї комірчини й скоро повернувся з хлібом, городиною, ковбасою, салом, цибулею та величезним бутлем самогону. Лейтенантам передалася загальна радість, вони поділилися власними запасами із командирських планшетів — кілька шоколадок «Цирк», печиво «Юбилейное». Трохимович підморгнув до Наконечного, мовляв, пішли зі мною. Той кинувся йому допомагати — приніс чарки, тарілки й виделки, став розставляти їх на столі. Хазяїн дістав з сейфа пляшку вишневої наливки. Марі-Хелен на все це дивилася з подивом і спробувала навіть у своїй екзальтованій манері зупинити пиятику:

— Ето нє єсть возможно!.. Но-но-но! Нє надо піть водка! — і враз з неї вирвалося чхання, аж присіла, розгублено втираючи носик однією рукою, іншою заперечливо продовжувала махати, як диригент перед ще не зіграним оркестром.

— А ви паспрабуйцє налівачкі, ну чисти табє мьод! У момант вилєчицє насмарк! — Трохимович ловко налив у чарочку густу червону наливку й просто вклав у витягнуту руку Хелен.

Та розгублено застигла з чаркою в руці так, ніби пропонувала всім випити. Чоловіки із розумінням розлили в чарки ром, слово взяв Ернесто:

— Я отчень радоваться за наш встрєча! Я піть за коммунізм во всьом мірє!

Чоловіки залпом осушили склянки, покривилися, аж тоді почали сервірувати стіл: нарізати хліб, ковбасу, сало, цибулю. Лише Трохимович, смачно прицмокнувши, заявив: «Смачная гарэлка, ой, якая смачная»…

Хелен, розуміючи, що ніхто її не стане слухати, приречено пригубила наливку. На її обличчі з’явилося приємне здивування. Пригубила ще раз, заплямкала губками, посмакувала, випила до дна, аж з куточків губ потекли два невеличкі криваві струмочки. Хелен розгублено підставила до підборіддя долоньку, розсміялася, витерла їх хустинкою.

Крижень зацікавлено зиркнув на неї — й на мить застиг, немов пригадав щось давнє, знайоме, близьке. Але миттю відігнав від себе цю згадку, відвів погляд.

— А што я казав! Нє налівка — дзіва дзівнає! — Трохимович помітив вираз її обличчя й підлив ще наливки. — Будзєш ти хутка в нас здаровая, паньонка! А то приєхала тут — макрату разводзіш!

Наконечний, на підйомі емоцій, радіючи з того, що тут відбувається, зірвався на ноги й запропонував тост:

— Товарищи, предлагаю выпить за дружбу между народами!

— І каб усє билі здаровия! — не втримався Трохимович від репліки.

Усі дружно підтримали тост і осушили чарки. Трохимович одним духом влив у себе склянку самогону.

— Не лякай Європу своїми манерами… — просичав Крижень, штурнувши його ліктем під ребра. Той аж квакнув.

— Ти ж мянє вєдаєш, я толькі для разгону… — тихо спробував виправдатися вірний ординарець і вже потягнувся рукою до цибулини, та Крижень так на нього люто зиркнув, що той забрав руку назад і тільки манірно надкусив бутерброд із салом і так само показово поклав його на тарілку.