Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

Але той уже завмер із розплющеними очима.

Крижень теж це помітив, добув пістолет і прохарчав:

— Від гріха подалі… — зробив контрольний постріл у голову й пояснив: — Вони живучі, падлюки… — й до Івченка: — А ти тут згодом усе з розумом прибереш… Під цю заваруху багато можна списати.

— Та куди вже подінуся, — зітхнув Івченко.

Крижень оглянув кишені Сербіна й знайшов папірець.

Переглянув, здивовано присвиснув і уголос прочитав: «Старший лейтенант Сербин выполняет особое поручение государственной важности. Приказываю: всячески оказывать ему содействие всем советским, партийным и государственным учреждениям, а также частным лицам. Его действия могут сопровождаться любыми последствиями. Правоохранительным органам приказываю всячески игнорировать и прикривать данные действия. Министр МВД генерал-полковник Абакумов».

Крижень з капітаном із розумінням перезирнулися.

— Ось таке лайно прибилося до нашого берега, — вирішив Івченко.

— Не прибилося, — пояснив Крижень. — Сам товариш Абакумов надіслав. І я чомусь із цього не дивуюся. Як маєш таких друзів, то не треба й ворогів.

— Я їм ніколи не вірив, — сказав Івченко. — Ніколи.

— І правильно робив. Ось що, Миколо. Може, вже й не побачимося ніколи… Не тримай зла, коли щось не так між нами було.

— Та ні, ми тут славно розважилися, полковнику… — посміхнувся Івченко, помітно стримуючи сльози.

Вони обнялися на прощання. Крижень кинув у піч папку з компроматом на голову й вибіг з кімнати. Капітан розгублено роззирнувся, підійшов до підвіконня, взяв у руки MG-42, що залишив Микитович, і перевірив на приціл. Узяв телефонну трубку, набрав номер і коротко кинув:

— Загальний збір…

На площі трійця змовників у напруженні стояла біля машини, коли до них підійшов захеканий Крижень і одразу до Рудого:

— Василю, зараз підуть переодягнені карателі. Передай своїм, щоб усіх попередили. Дітей нехай поховають по льохах!

— Курва ваша мама! З вашими-но тільки зв’яжися. Постійно проблеми! То мила у них немає, то сірників… То карателі!.. Я зараз.

Він відійшов на хвильку, роздав накази своїм, ті кинулися виконувати. Крижень, відвернувши погляд від Ернесто з Хелен, так і застиг із опущеною головою. У нього перед очима стояв Трохимович. На очі наверталися сльози. Він нині втратив найвірнішого друга, втратив частинку себе самого. Полковник стояв самотнім серед цього велелюддя й гомону. Він не помічав, як на нього розгублено, зі своїм болем, дивиться Хелен, як важко заціпив зуби Ернесто, котрому здалося, що він своїм вчинком зрадив товариша по боротьбі зі спільним ворогом в Іспанії. Він враз хутко підійшов до Крижня, маючи намір сказати якісь банальні слова, вибачитися, щось пояснити, навіть не уявляючи, що тут, власне, можна пояснити… І поклав руку на плече полковнику. Той повернув голову до Ернесто й сказав:

— Трохимовича вбили…

Ернесто якось безвільно опустив руки й відійшов до Хелен, повідомивши їй цю звістку. Тут Рудий заскочив на дах авто і, щоб привернути до себе увагу, крикнув: