Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

— А тепер музики втнуть аркан! — вихопив з-під кептарика два маузери і, розмахуючи ними в повітрі, голосно повідомив народ:

— Панове міщани! Зараз комуняки нападуть на місто! Вони переодягнулися в партизанський одяг! І це вам говорить не Василь-дурник! Це я, сотник Рудий! Рятуйте себе й дітей! Слава Україні!

Натовп на мить закляк від здивування. Рудий кілька разів пальнув у повітря. Люди з вереском почали розбігатися, роз’їжджатися на возах. Крижень, зціпивши зуби, вперся чолом у стойку машини.

Фармацевт, дивлячись у вікно, діловито роззирнувся й почав пакувати ліки, повчально пояснюючи синкові:

— Ото, Шльомцю, добре, шо не погром. Зробим файний ґешефт. Троха хлопцям дамо до лісу, бо їм треба, а троха продамо, то будеш мав на чоколяду. А начальству скажемо: «А шо? — розвів руками. — То бандіти з лісу пограбували»…

Рудий зіскочив з машини й наказав компанії:

— Усі давайте в авто. Мене підвезете до лісу, а там розберемося… Я вас ніби взяв у заручники, — до Крижня: — І тобі спокійніше. Скажеш своїм, боявся за життя гостей.

Крижень просичав на те:

— Бісова голово, попадешся ти ще мені… Якщо мене самого не запроторять за полярне коло пасти білих ведмедів.

І тут мінометна міна врізалася в бруківку площі, але не розірвалася. Компанія заскочила в машину. Рудий — на переднє сидіння, показувати дорогу. У Buick Roadmaster було просторо. Першим усередину заскочив Ернесто, за ним — Хелен, останнім — Крижень. Водій без наказу натиснув на акселератор. Наступних кілька мін розірвалися й посікли рикошетом багажник.

У салоні Крижень, вмощуючись, зіткнувся із віддалено знайомим дядьком. Він з підозрою глянув на нього й запитав:

— Ви, здається, теж музикант?

— Євген Франко, полковник армії УНР у відставці. У загоні сотника Рудого — начальник штабу. Батько Олени Франко. Вона ж — Марі Монтень.

Хелен кивнула, по-новому знайомлячись з Крижнем.

— Батько?! Олени? А-а-а… — здогадався з сумом. — Нарешті хоч комусь пощастило мене обвести довкола пальця. Це ввійде у всесвітню історію розвідки, — до Ернесто: — А ти хоч був в Іспанії?

— Два роки. Моя біографія чиста. Я тільки прикриваю Хелен.

— Пане Крижень, — вирішила запевнити Хелен. — Даю вам слово, що про деталі операції ніхто не знатиме. Ваше ім’я ніде не буде фігурувати.

Крижень криво посміхнувся сказав:

— Узагалі, панове, вам не здається, вся ця історія навіть дуже романтична? Донька-розвідниця рятує батька, котрий волею долі опинився в лавах повстанців… А щодо мене, панове, то моє майбутнє дуже туманне. Хоч бери та й з вами давай драпака. Ліпшого друга вбили, інший виявився зрадником…

У Хелен аж очі загорілися, вона несвідомо потягнулася до Крижня й міцніше стиснула батькову руку.