Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

— Та не вийде, — продовжив полковник. — Щоб ви потім похвалялися всім, що завербували самого Крижня? Не буде такого. Я проведу вас до кордону, а там… Навіть уявляти не хочу, що буде.

Несподіваний вибух раптом підкинув на швидкості машину й жбурнув її в кювет. Пасажири, мов кульки в лото, полетіли шкереберть, ударяючись об стінки авто. Це тривало якусь мить. Враз автомобіль став на колеса й завмер. Рудий заверещав:

— Шофера вбито! Усім з машини, в бік лісу! Бігом!

Очманілі й трішки контужені, пасажири стали вибігати з машини й ховатися за капот. Кілька автоматних черг з боку поля важким горохом задріботіли по дверцях авто.

Диспозиція була такою: вони залягли в рівчаку, спиною до лісу, прикриті автомобілем, їхні супротивники — в переліску з протилежного боку дороги, на горбку.

Крижень добув свій ТТ і спробував оцінити ситуацію, визирнувши з-за машини. Але кілька автоматних черг примусили його знову заховатися. Він запитав Рудого:

— Як гадаєш, там твої чи мої?

— Тепер нам усі чужі. Ми навіть не можемо зголоситися в такій компанії до своїх.

— Через ліс до КПП на кордоні ще кілометрів з вісімдесят, — подумав уголос. — Поки доберемося, нас там можуть чекати. І не з добрими намірами. Тим більше, є наказ нікого з міста не випускати…

Хелен дістала з сумки карту й показала чоловікам.

— Будемо прориватися до кордону сюди, — вказала пальцем. — Запасний варіант відходу.

— Це через гори, два дні дороги… — сказав Крижень, глянувши на мапу. — У мене є своя дірка на кордоні… У тому ж напрямку. Відводь батька далі. Ми тут поміркуємо… Заодно тил прикриєте, — дістав з-за пояса наган, віддав Франку.

Хелен, погоджуючись, кивнула та разом з батьком перебіжками побігла в ліс. Противник намагався в них поцілити, але кулі лягали невлучно, заривалися в землю під їхніми ногами.

Коли ті заховалися в лісі, з боку нападників хтось крикнув:

— Эй, бандити! Сдавайтесь! Мы гарантируем вам жизнь!

— Це спецзагін! Їм не можна вірити, — вирішив Крижень.

Рудий, виглянувши з-за укриття, різко заховався й повідомив:

— Це ваші у формі нашій, — подумав хвильку, наче щось пригадуючи, й гукнув до них: — А це не ти, куме Петре, мені здатися пропонуєш?

— А це ти, куме Василю? — озвався Петро. — На яких дорогах зустрілися!

— Мій хрещеник де? — поцікавився Рудий.