Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— Безумовно. Нам необхідно якомога ретельніше вивчити зв’язки «супутників». Плутанина з іменами, летаргія та інші небажані наслідки зводять нанівець всі позитивні сторони трансплантації! Крім того, квестори постраждали в сутичці, а кризовий період після пересадки тіньового фрагмента дуже тяжкий. Навіть цілком здорова людина проводить у ліжку не менше трьох днів…

«Кидало то в жар, то в холод, — згадала Анрі розповідь Гвоздила. — Від нестерпної сверблячки мало не збожеволів…» Справді, від дурнуватої сутички на перехресті була й користь: хитромудрий грос, не порушуючи букви угоди, відмовить квесторам на законних підставах. Турбота про здоров’я поранених, протипоказання, обставини, що випадково відкрилися некромантам… Якщо знадобиться, можна, не називаючи імен, згадати інтерес до чурихської умбрології з боку Тихого Трибуналу й Дозору Сімох. Словом, не бачити квесторам додаткових тіней, як власних вух!

Вігіла ледь чутно захихотіла.

— Цікаво, кому призначалися «чудові руки» теслі Єндри Драмбаля? — кинула вона в спину Клофелінга. — Забіяки й баламута, чию тінь ми приборкували всією компанією? Небожеві барона? Щоб краще керував?

— Джеймсу Рівердейлу, — не оглядаючись, байдужо відповів гросмейстер. — Бійці часто бажають мати додаткові руки. Хоча особисто я рекомендую їм запасну голову. Але вони не вірять. Їм навіть рідна голова здається зайвою.

— А що замовила Агнешка Мала? Третю ногу? Додаткові сідниці? Восьмі ікла?

— Це якраз неважливо, — втрутився Фернан Терц, не давши гросу відповісти. — Важливо інше: що обіцяли квестори Чуриху за допомогу? Я правий, ваше чорнокнижництво? На місці глави тутешньої Ради я б обов’язково підкреслив, яку велику послугу я роблю лицарям Ранкової Зорі, беручи участь у їхній шляхетній справі… І призначив би за свою доброту підходящу ціну.

Чоловіки зупинилися, дивлячись один на одного. Вони були дуже схожі: рельєфні обличчя, худорлявість, звичка нахилятися вперед, вдивляючись у співрозмовника. Профос Дозору і гросмейстер Найвищої Ради некромантів цілком могли здатися батьком й сином, які посварилися через дурницю. І Фрося за необхідності, мабуть, з успіхом зумів би вдати з себе дамського лікаря-ненажеру чи багатенького сибарита, п'яницю й насмішника, як Терц легко вдавав стряпчого.

«Це більше, ніж личина, — думала Анрі. — Це особи. Різні обличчя тієї самої людини. Ось що треба забирати в тіней: обличчя…»

— Я призначив ціну, — сказав Ефраїм Клофелінг. — Велику Діну.

— Велику для вас? Чи для них?

— І для них, і для мене.

— Яку, якщо не таємниця?

— Які таємниці між нами… У разі перемоги вони гарантували мені вільний доступ до Омфалоса.

Ні, це не було маскою, личиною чи одним із запасних облич. Профос дійсно здивувався. Схоже, Терц очікував чого завгодно, але тільки не цього.

— Навіщо вам знадобилася пуста цяцька?

— Її виготовив мій батько, Бруно Клофелінг. За наказом герцога Губерта.

Старий зняв тюбетейку, зім'яв її в руці й тихо додав:

— Омфалос — це все, що залишилося від магістра… Е-е… Хендрика Високосного. Певною мірою це і є сам магістр.

— Я знав, що ви здогадаєтеся, — спокійно кивнув Рене. Тіні на обличчі горбаня гойднулися, опливли патьоками туші. — Коли ви зрозуміли, що я — Чорний Аспід?