Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— У нас був план! Гарний план, — Герман підвів голову й поморщився від болю, що лунко вдарив у скроні.

— Невже? — в’їдливо перепитав фон Шмуц-старший. — Якщо це гарний план, то я — Вічний Мандрівець! Результат, як то кажуть, на лиці. На вашому, пане стратег, і у ваших товаришів. Вас ніколи не вчили, що все геніальне — просте?

— Вчили…

— Погано вчили! Такий громіздкий задум просто зобов’язаний був провалитися. Запам’ятайте, складні інтриги процвітають лише в баладах. А на практиці… Хвала небесам, що ви не обрали простий шлях! Тоді наслідки могли виявитися значно сумнішими.

— Звідки ви знаєте, дядечку?

Судячи з гримаси, що спотворила риси Германа, командор нарешті втямив, що любий дядечко, сварячись, багато чого не договорює. І добре, що не договорює, бо з сорому згориш і за вітром порохом розвієшся.

— Це мій службовий обов’язок — знати й передбачати. Гаразд, небоже, вважай, легко відбулися. Посидите під домашнім арештом…

— За що?! Ви не маєте права!

— Про права згадав? Тобі перелічити статті Зводу, під які підпадають ваші дії? — барон звівся на ноги. Він стояв перед червоним, як варений рак, племінником, руки в боки й грізно погойдувався з п’яти на носок. — Прошу дуже, мені не важко. Заподіяння майнових збитків другого ступеня. Сподіваюся, Трепчик з радістю підтвердить збитки, підвищить ступінь до десятого. Порушення громадського порядку третього ступеня. Провокація, мета якої — навмисне введення в оману співробітників Всевидющого Приказу й Тихого Трибуналу. Перенесення суто локального квесту за межі екстериторіального Майорату, що є…

— Досить, дядечку…

— Більш ніж досить! Германе, я не прихильник особливих заходів. Просто дай слово, що ти і твої друзі не будете залишати межі… е-е… кадавральні без мого дозволу.

Герман теж підвівся. У голові стратега запаморочилося, він похитнувся, і барон поквапився підтримати племінника. Погляд побитого собаки, сором, розчарування, образа на долю…

Досить передбачуваний вираз. І все-таки щось не подобалося Конрадові в позі, в обличчі Германа, у впертих складках на чолі, під самим бинтом. Може, контузія дається взнаки?

— Даю слово честі, — виразно мовив молодий стратег.

— От і добре. А тепер лягай-но спати. День був тяжкий, тобі потрібен відпочинок.

Барон допоміг племінникові зійти сходами: того хитало, наче під ногами була не тверда земля, а палуба фрегата, що бореться з бурею. Зовнішні двері будиночка, а також внутрішні, що вели в одну з двох кімнат, не замикалися. Але слово честі для барона було надійніше за найкращі засуви.

Просте дерев’яне ліжко, охайно застелене, мабуть, становило раніше всю обстановку кімнати. Лише зараз, через появу несподіваних мешканців, сюди принесли міцний табурет і скриню для одягу. Гостро відчувався свіжий запах трав: чебрець, полин, щось іще. Барон не дуже знався на ботаніці. Головне, пахло приємно. От якби горіли ароматичні свічки або хазяї розприскали флакон парфумів, тоді звичайно…

Герман важко опустився, майже впав на ліжко.

— Сам роздягнешся, чи допомогти?

— Сам… Дякую, дядечку.