Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— Ви — мудра людина, гросмейстере. Але я не готовий прийняти вашу мудрість, — профос сперся на поруччя, вдивляючись у морок, що вже рідшав. — Знаєте, чому? Я і Хендрика Землич — у нас забагато спільного… Сьогодні ви розповідали пані вігілі про мене й доцента Кручека з його теорією «антимани»…

— Так, — кивнув Ефраїм. — Я вже тоді припускав, що ви, пане блокатор, — діючий семант, як інші ваші колеги. Я тільки не знав, як ви цього домоглися.

— Нічого. Гадаю, ще рік-два, і механізм блокації стане загальновідомим. Таємниця Петруччіо, дурненької маріонетки в театрі ляльок.

Фернан Терц примружився.

— Загальновідомий, сказав я. Але не загальнодоступний.

Вас коли-небудь саджали у в’язницю? Ні? Дивно, а по вас і не скажеш… Що кажете? Сім років — не термін? Це дивлячись звідки рахувати. Якщо з веранди затишного будиночка в кадавральні — може, й не термін. А якщо з темниці-одиночки, сліпо втупившись у руновані ґрати віконця…

Через ґрати воно довше рахується.

У «Чарівність» — сумнозвісну в’язницю для чарівників-злочинців — потрапив одного разу бойовий маг Климент Болиголов. За що? Не має значення. Хочете уточнити, пані? За напад на суддю під час змагань големонстрів? За навчання дівчини-діббука бойової магії? Схиляю голову перед вашою поінформованістю. Все-таки минуло чверть століття…

Тюремне ув’язнення дуже сприяє розмірковуванням. Філософам варто було б не усамітнюватися в горах, а сідати у в’язницю. У примусовій тиші людина вчиться думати головою, а не іншими частинами тіла. Особливо, якщо поруч виявиться розумний співрозмовник. Авжеж, темниця була одиночною — таж і співрозмовник був один! Щоправда, спочатку Климент палко мріяв його придушити. Або заткнути рот кляпом. Але на жаль, на жаль…

Як заткнеш рот духові?

Я вже не кажу про придушити…

Вигнати? Екзорцирувати? Це в «Чарівності», де стіни вкриті манопоглинаючою емаллю Рашціга, і в кожному кутку — чури-наглядачі?! Просто як у… Втім, це теж неважливо. Від безсилля Климент знавіснів. Ні, він не бився головою об стіни, не вивергав прокльонів, не намагався сколупнути кляту емаль. Надувшись хворим пугачем, цілими днями він сидів на тапчані й кипів від чорної ненависті. За три місяці в нього з’явилися двоє вігілів. Повідомили: дівицю Марію, що замірялася на життя і здоров’я Просперо Кольрауна, взято під нагляд. У зв’язку з наявністю діббука та особливою небезпекою, яку являє собою додаткова душа всередині чарівниці, навченої азів бойової магії, ухвалено рішення: накласти на дівицю «Сім печатей».

Вігіли пояснили, що це означає. Те саме, що означали для самого Климента емальовані стіни темниці. Тільки він через сім років вийде на волю, знову ставши магом, а Марія не одержить волі ніколи.

Ману супутниці Климента Болиголова замкнено навіки.

В’язниця на ім’я Марія.

— Виродки, — процідив крізь зуби арештант, дочекавшись, коли вігіли підуть.

— На себе подивися, — відповіли з-за спини деренчливим тенорком. — Занапастив дівчисько, а на суддів нарікаєш? Ангел облізлий…

Климент, як ошпарений, підхопився з тапчана, озирнувся й побачив другого (точніше, першого) мешканця камери. Привид у казенному халаті був плішивий і зморшкуватий. Зовнішністю нагадував черепаху. Хоча черепахи не просвічуються наскрізь.

— Стули пельку, без тебе нудно, — огризнувся Климент і пожбурив у гостя недогарком свічки.

Дух знизав плечима і сховався в стіну, підкреслено голосно шаркаючи босими стопами.