Розділ «5»

— Ах, ти…

Сахно ледь встиг відбити її незграбний порух.

— Сядь спокійно! Розіб'ємося через тебе! Сиди, я сказав!

Грубий тон несподівано подіяв. Марина принишкла, шморгнула носом, видобула з сумочки хустинку і приклала до розбитої губи. Хустинка почервоніла.

— Сиди і слухай. Мені вчора подзвонив якийсь мужик і сказав, що знає все про содіяне.

Хусточка випала з Марининої руки.

— Ти серйозно?

Сахно не повернув навіть голови. Автоматично крутнув кермо на якомусь повороті, йому було все одно, куди їхати.

— Не мовчи!

— Я думаю, звідки він міг дізнатися? І, як логічно випливає з цього запитання, хто він такий? Ще одне: якщо він погрожує, що здасть мене міліції, у нього мусить бути незаперечне підтвердження власних слів.

— Адель… — тепер Марина чомусь перейшла на шепіт і вже не зважала на цівочку крові, що текла вниз по підборіддю.

— Правильно, — Сахно загальмував біля світлофора. — Адель. Жива або мертва. Витрися.

Марина механічно витерла кров. Загорілося зелене, машина рушила далі.

— Я ніколи не думав, що зможу логічно мислити, — Сахно й далі дивився на Марину. — Давай на секунду припустимо, що вона жива. Після всього цього, клянуся тобі, я вбив би її вдруге, причому закопав би, перед цим вбивши осиковий кілок у її…

— Ти що мелеш, ну що ти оце верзеш, ти… — вона, мабуть, хотіла за звичкою вигукнути «ідіот», але замість того приклала до губи брудну вже від крові хусточку.

— Отже, — Сахно дивувався своєму спокою, — якби вона була живою, у нашого невідомого друзяки не було б чим мене лякати. Адель жива, навіть не скалічена — замах на вбивство ще треба довести, плюс до того ми знаємо, що моя дружина психічно неврівноважена, лікар підтвердив. Ну, помотають мені нерви, ну, почнемо ми з Аделлю офіційно розлучатися — кому від цього гірше? Отже, вона нежива. Швидше за все, закопана там, де мусила вічно спати. Або в іншому місці. Адель і скальпель з моїми відбитками, причому Адель зарізали саме цим скальпелем — ось єдиний незаперечний доказ моєї провини. Тому схиляюся до думки, що вона таки мертва.

— Не заспокоюй сам себе. Ти ж саме цим займаєшся.

— У вас, мадам, є інші міркування?

Сахно вже починав побоюватися власного спокою. Якийсь він… фатальний, чи що. Якщо можна так сказати. Фатальний спокій. Спокій приреченого перед плахою. Дурнувате порівняння.

— У мене немає жодних думок. Мене це взагалі не повинно стосуватися. Чого він хоче врешті-решт? Чого…