Розділ «4»

— Я нічого, ні греця не розумію!

Його рука простяглася до пляшки, але Марина незграбним, але сильним рухом зіштовхнула її зі столу, і пляшка впала на картатий лінолеум кухонної підлоги, та не розбилася, покотилася до плити. Горілка витікала, лишаючи за пляшкою сорокаградусну цівку.

— Ду-урепа! — Сахно більше здивувався, ніж розлютився. — От дурна!

— Ага, я дурепа, я, — Марина струшувала попіл просто на підлогу. — Куди вона могла подітися — потім розберемося. А де лопата, якою ти копав могилу? Де скальпель? Де сумка з її речами? Чи закопана яма, туди твою в…?! Ти позалишав усе так, як було, ти перелякався, ти, мужик…

— Ану, заткни писок! — Сахно не чекав від себе такого рику, не чекала й Марина, сахнулася, а він притиснув коханку до кухонного столу, вона спробувала боронитися, та його руки міцно стиснули її зап’ястя, цигарка випала з пальців Марини, а його руки стискали її все міцніше, вона навіть не підозрювала, що в оцього вайла така звіряча сила.

— Пусти, — вона вже не кричала, просто просилася. — Пусти, боляче.

— Ні, ти мене вислухаєш, а потім пущу. Треба було їхати зі мною, сама не захотіла! Пусте. Подивився б я на тебе у темному лісі, коли зникає накачана снодійним людина, яку ми з тобою збиралися закопати в землю. А тепер я тебе запитаю: чим ти її накачала і чи накачала ти її взагалі?

В очах Марини майнув переляк. У горлі раптово пересохло, і слова були схожі на хрипкі звуки папуги, якого після тривалих зусиль навчили промовляти щось схоже на людські фрази.

— Ти… ти що… ти… Ампула… за вікном ампула… Міліція б випадково… у смітнику… Вони б… Пошукай піди…

Сахно випустив її і відсторонився. Марина важко дихала і справді виглядала переляканою. Він раптово зрозумів причину: щойно він, боронячись від бабських нападок та звинувачень, висловив припущення, яке продовжувало страшний ланцюг. І Марина правильно злякалася — той, хто готовий вбити один раз, не зупиниться перед другим убивством.

— Заспокойся, — він незграбно попестив її по щоці. — Давай не думати про ту кляту лопату. Можна повернутися і все це забрати.

— Якщо все ще там, на місці.

— Куди воно могло…

— А вона куди могла?

Коло замкнулося. Сахно знову сів на ослін, сховав обличчя у розчепірені долоні.

— Приведи себе до ладу.

— Ти про що? — озвалася Марина.

— Вмийся, причешися. Поїдемо туди…

— Куди?

— Туди! Містом ще якось я поведу, ближче до посту ДАІ візьмеш кермо. Вони о такій порі можуть зупинити, це вже точно. А я під газом.