Розділ «1»

— Як з приводу кавусі, Марино?

Іноді вона відмовлялася, іноді — лишалася ще на двадцять хвилин.

— Запізно трохи. Але можна, сьогодні на мене ніхто не чекає.

Сахно нашорошив вуха — тепер вони на кухні, говорять не дуже голосно, не все можна розібрати.

— А чоловік ваш не приєднається?

Час від часу Сахно кавував з ними, сьогодні не хотілося.

— Він не в гуморі. Не думаю, що йому зараз буде з нами цікаво.

Могла б запитати з чемності, сучко!

— Вам скільки… Ой, вибачте, забула — ви ж без цукру. Тоді пробуйте коржики, сьогодні під настрій напекла.

— О, нічого собі у вас настрій був! Рецепта дасте?

— Не перебільшуйте, звичайні коржики. Я дам вам із собою, мій чоловік не любить такого.

Годує всякою гидотою, корова!

— Як ваші проблеми? Він не озивався?

— Мабуть, не озветься. Може, воно й на краще. Від мужиків теж треба відпочити.

— Та й то так…

— До того ж мені не до різних там кавалерів. Знову скорочують. Половині персоналу на пенсію пора, але тримаються за роботу, як ото дитинка за мамину цицьку. Молодих уже переводять мало не на чверть ставки, виживають, розумієте? Дехто йде, а одна демонстративно підклалася в ліжко до головного, думала, він щось та вирішить…

— Сьогодні я вже нічому не дивуюся.

— Та я не здивувати вас хочу. Це так, епізоди. Люди потроху перестають хворіти. Або живуть, або відразу помирають. Хворіти дорого.

— Без роботи не лишитеся.

— Вчора хлопці з моргу золоті коронки в небіжчиці видерли. Жінка років п’ятдесяти, померла просто на вулиці, серце. Аж тут у неї родичі на ранок знайшлися, вони її всю ніч шукали, при ній же жодних документів. Привезли чистий одяг. Ну і син коронок не виявив, а вони новенькі, спеціально гроші збирав для матері, зуби зовсім ні к чорту. У морзі сказали, що так і було, але хто ж повірить! Поки мужиків розборонили, нашого санітара довелося в травматологію везти, а сина померлої міліція забрала. Так що правда, без роботи не будемо. Все, дякую за каву. Коржики дуже смачні.