Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Моєї учти свіжою і злою.

То гекатомба відчаю: не їдь,

Бо вже не встигнеш зруйнувати Трою…

Ти зайвий їй, наллю тобі вина,

Доливши вод у відсвіти багряні.

Ген місяця високий сатана

Стоїть пекучим сторожем при рані.

Женуть отари мокрі пастухи

(Де той філософ? Де його погоня?)

Розмова наша довга, мов шляхи,

Що їх долають вершники на конях.

Ти ж, розпізнавши келихи причин,

Доп'єш спочатку трохи недопитий.

Прошу тебе, будь вічним і мовчи,

Щоб я також не сміла говорити.

Ти мало спав, ти вірив на ходу

В причини снів. Ми будемо відверті

І майже щирі: я тобі знайду

Чотири слова для своєї смерті.

«Сирени плачуть, стогне Одіссей…»