Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Не щади мене, не… — хай життя моє всепромине:

Так накульгує серце, що важко ступати на ногу.

Тож помилуй мене (я воістину знала земне) —

І даруй мені смерть і мою попередню дорогу.

«Відпозичу борги і наріжу в заплавах тіней…»

Відпозичу борги і наріжу в заплавах тіней,

Хай холоне вода, не розлита Богом в озера.

Запах яблуні сохне — солодкий, важкий, осінній, —

Salva venia dixi et animam meat terra.

Буде справжньою пустка, бо справжні дзеркал плероми.

Круки колами йдуть; і відлуння — жаске й плескате.

Місяць — вершник і пес, на обличчі — сліди судоми.

Камінь Рози на дні — хто посміє його розняти?

«Як впізнати тебе серед каменів цих…»

Як впізнати тебе серед каменів цих,

Що тремтять на узгір'ї, як крила пташині?

Предковічні слова — у пісках золотих,

І у тій, що у тілі Адамовім, глині.

Я кохаю тебе. Я минаю тобі.

Я старіюся тихо, поволі, дитячо.