Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Безвихідь у морі. І хвиля по хвилі, і біль.

Любити — щоб вмерти? Чи вмерти, щоб далі любити?

«Умираючи, схочу для себе прозорої тиші…»

Умираючи, схочу для себе прозорої тиші,

Щоби осінь стояла, прилігши зелене грудьми,

Щоб печаль достигання ставала прозоріша і гостріша,

Наперед осягаючи холод і скупість зими.

Схочу жовтого листя — всіх барв, півтонів і відтінків,

Щоб у головах мати його шарудіня крихке.

Бо душа стане тонша найтоншої павутинки,

Що летить із самотнім пілотом в останнє піке.

І тоді я сховаюся тихо, як дівчинка плаче,

їй минається біль, прочування його й голоси.

Аби тільки у небі не сонце, а м'ячик дитячий,

Він зіскочить із неба, ти просто його попроси.

«Не добро і не зло. Тільки світла тривкі похідні…»

Не добро і не зло. Тільки світла тривкі похідні,

Тільки сенс листопаду — як наслідок довгого посту.

Мов померлий — у смерті, в любові зізнайся мені,

Щоб усе було важче, ніж зараз, прозоро і просто.