Розділ «Частина перша»

6

Увечері я заступав на зміну і біля входу до кочегарки перестрів дівчину, з якою вступив у балачку минулого разу.

— Привіт кочегар-інтелектуал,— сказала вона.

— Запам’ятала те слово? — здивувався я.

— Яке — кочегар? — спитала дівчина.

— Ні, інтелектуал.

— Думаєш, я дурочка,— засміялася вона.

— По-моєму, воно важко тобі давалося. До речі, як тебе звуть?

— Лариса. А тебе?

Я сказав. Так ми й познайомилися й потеревенили по дурницях.

— Слухай, а можна я подивлюся кочегарку? — спитала вона.

Дівчина була смілива.

— Можна,— сказав я,— коли не боїшся кочегара-інтелектуала.

— Хіба тебе можна боятися? — здивувалася Лариса.

— Людину, яка подобає на чорта? — спитав я.— Ні, ти смілива дівчина.

— Ти хоч і схожий на чорта, але я тебе не боюсь,— сказала трохи простолінійно Лариса.— До речі, й чорт не такий страшний, як його малюють.

Гумор був середьного сорту, але я вирішив бути великодушний.

— Воїстину,— сказав.— Приходь, вгощу чашечкою смоли.

Вона пирхнула й подефілювала в своє парадне, виразно покручуючи своїми принадностями, а я кинувсь у кочегарку, бо вже запізнювався на зміну.

Вона прийшла в той-таки вечір, ще не було темно.