Розділ «Частина перша»

Юнаки з вогненної печі


1


Сьогодні я відчув себе старим. Здається, вперше. Ні, це не тоскне почуття безвиході чи якоїсь зломаності, це зовсім не втрата інтересу до життя та світу чи якісь дефекти у сприйнятті красивого й потворного, це щось, може, й гірше: мене потягло раптом на спогади, при тому, що назагал згадував про своє минуле вельми нечасто, хоч воно було, на мою думку, нерядове й неординарне з подіями, ба й потрясіннями, але я не переживав катастроф, зіткнень із злочинним світом, не потерпів тюремного ув’язнення, не воював, навіть не піддавався смертельному ризикові; хоч страждав через жінок, карколомних романів не заводив, а згодом щасливо зустрів одну із них, тих жінок, та й одружився, і живу з нею й досі, намагаючись переконати себе, що люблю її; діти мої інфантильні й нецікаві, вони наповнюють свою кімнату цілком ідіотичною музикою, з книжок зрідка читають детективи, хоч я за життя зібрав, як мені здається, чудову й на витончений смак дібрану бібліотеку, але та бібліотека пилиться без примінення, бо я й сам поступово відучився читати добрі книжки, а задовольняюся легкотравним чтивом, і то з тієї простої причини, що вечорами відчуваю себе глибоко втомленим; день у мене зайнятий роботою (працюю інженером на бетонному заводі), отож до вечора я вже такий випотрошений, що далі нікуди, а на суботу-неділю їжджу за місто, де в мене є малесенький літній будиночок, клапоть городу і садок, біля яких я радо пораюся. Колись любив настроєву, ба вишукану, музику, але груба, ідіотична, що нею захоплюються мої діти, вбила в мені той інтерес, тобто в мене практично не було можливості усамітнитися, щоб ту музику послухати, а дітей вона чомусь непомірно дратує, отож від якогось часу я збагнув, що тієї музики (тобто вишуканої) й сам не сприймаю, а може, знову-таки втомлений, щоб її сприймати,— дні течуть один за одним, жуючи мене, як корова жуйку, і от трава мого буття почала перетворюватися у збиту, перемнуту, перемішану, липку суміш, і ця суміш — сьогоднішній я; корові часу залишається одне: ковтнути мене в своє нутро, де я натурально перетворюсь, як усе живе, у гній. І у мені почав вряди-годи з’являтися якийсь оскаженілий протест, і я раптом збагнув, як це пишеться в одному вірші (забув чиєму): “Мені здається, я не жив, а тільки лиш збирався жити, і ненавидіть, і любити...” Зовнішність у мене також не вельми, я б сказав, запущена: огрядний, маю постійну турботу, що на животі у мене розстібаються гудзики сорочки і стає видно не першої свіжості майку, і я весь час лапаю себе по животі, застібаючи ті гудзики, а що пальці спітнілі та брудні, то сорочка в цьому місці швидко засалюється; на голові в мене найбридкіша лисина; корова часу, вибачайте за такий грубий образ, лизнула мене від лоба до тімені й виїла все волосся, хіба що над самим чолом лишилося трохи схожого на пух, і я прилизую його, розуміючи всю сміхотворність такого заняття; нормально волосся росте лише від потилиці до тімені і з боків, біля вух; обличчя в мене повне, з підгарлям — бридке обличчя; отже, я до нудоти стандартний літній чоловік: старий, гладкий і лисий — що може бути ганебніше; таким, до речі, мене й сприймають мої ліниві, мляві й інфантильні дочки, і я відчуваю їхнє презирство до себе щохвилини, бо вони мають одну активну рису — зневагу молодих до старих, хоч самі ніби чортополох на смітті: не хочуть ні вчитися, ні працювати, а тільки стримлять біля телевізора і безперестанно плетуть собі светри й кофти, рукавички й шкарпетки, шарфи і шапочки, а ще нещадно вичавлюють у мене гроші на вдягачку-взувачку — для цього одного я їм, здається, й потрібний. Жінка моя безумно їх любить, і все коло них товчеться, і все їм догоджає, щодо мене ж виконує свій обов’язок як з-під палиці, а уважна до мене стає лише тоді, коли я вибухаю й починаю сердитися чи лютитися, тобто коли перестаю бути спокійною приналежністю дому, як шафа, крісло, стіл чи той-таки ідіотичний телевізор, та й інтимні наші стосунки давно механізувалися: як тільки може, вона їх оминає, що й ставало причиною більшості моїх спалахів та обурень. Коли лягаю спати, вона затримується допізна на кухні, а вранці в домі звична товкітня, бо всі мають розбігтися по своїх роботах і навчаннях; ми вже з жінкою ніколи не сідаємо сам на сам потеревенити, відчуваючи при цьому милу подружню злагоду, а коли й починаємо таку балачку, вона, жінка моя, відразу ж починає мені суперечити, при тому з такою жахнючою алогічністю, що це мене починає дратувати, і я ховаюся в свою мікро-комірчину, тобто маленьку відведену для мене кімнатку, більшу займають діти, дружина в тій кімнатці тільки спить, бо її кабінет — кухня. Отож єдність наша звелася до несвідомої присутності одне біля одного під час сну, тобто я тільки й можу, коли припікає, прокинутися серед ночі й оволодіти байдужим, сонним і нечутливим її тілом — такі наскоки вона сприймає як даність, хоч часто й бурчить, аби я її не чіпав, бо вона погано почувається й хоче спати. Тоді щось брутальне бурчу і я, і все завершується новим актом несвідомої присутності одне біля одного, тобто ми одне біля одного спимо і, звісна річ, ніколи одне одному не снимося.

І от одного разу, пізно ввечері, коли я ліг спати, — дівчата у своїй кімнаті дивилися якусь телевізійну передачу, щось типу вікторини чи змагань допитливих, безперестанно мигаючи при цьому шпицями,— мені привиділося видиво трамвая, який уже давно, певне, списаний на металобрухт, старого такого, розхитаного, червоно-жовтого на вулиці мого рідного Житомира (зараз я живу чи, точніше, функціоную в Києві), малого й торохтливого, ще того трамвая, двері якого водієм не зачинялися, в який можна було заскочити й на ходу і на ходу ж зіскочити, так нешвидко він їхав, а коли бувало глітно, то на підніжках висіли, наче рій бджіл, що покинули вулика, люди, і були в того трамвая ручки з пасів, і була криклива кондукторка, і лави вздовж, а не сидіння, а коли дивитися з вулиці, то обличчя пасажирів у ньому виглядали як темні плями...

Юнак без шапки в короткому пальті стояв у розчинених дверях, а за спиною в нього світився сніг, юнак схопився за ручку з паса й похитувався, широко всміхаючись, а скраю на сидінні виструнчилося двоє юних, аж зелених: дівчина з бантиком і хлопець, у якого ледь-ледь почала засіюватися парость на підвуссі. Дівчина дивиться на юнака в короткому пальті, в очах її тріпотять сльози, а трамвай пливе і поторохкує, хитається й коливається.

— От я тебе й прихопив,— задоволено каже юнак.— Тепер розкажу батькові й матері. Баришня!

— Ну й розказуй, подумаєш! — сказала невпевнено дівчинка.

— Ха-ха! — засміявся юнак, коротке пальто його було розстібнуте й метлялося полами, так само метлялися кінці червоного кашне.

— Любов! — сказав, усміхаючись, хлопець на костурах. Він не сідає, а сперся на задню стінку, напівзвісившись на тих костурах.

— По-моєму, ти сьогодні й уроків не вчила,— сказав юнак, і поли його пальта мотнулися.

— А тобі яке діло! — огризнулася дівчинка.

— Дивись, вона каже: яке мені діло? — зчудовано повернувся до хлопця на костурах юнак.— Чув: яке мені діло? Мені?!

— Да,— сказав хлопець на костурах.— Як кажуть прості люди, любов — не картошка, ха-ха!

Біля дівчини сидить у кепці, насунутій до очей, молоденький, аж зелений, хлопець, в якого над губою висіялася перша парость, сидить серйозно, ніби не він оце їде з дівчиною і ніби не про нього оце мова.

— Прихопив я тебе, прихопив,— задоволено каже юнак у розстебнутому пальті.— Розкажу тепер батькові й матері, ото буде концерт!

В юнака насмішкувато розтягнуті губи. Голос скрадливий, глузливий. У дівчинки на величезних очах сльози. З-за хустини витинаються банти. Щоки вкриті рум’янцем — палають.

— А ти... ти підлий!..

“Підлий” юнак дивиться на товариша з костурами. Той сміється, струшуючись усім тілом. Обличчя похитується, пальці, що тримають костура, здригаються.

— Чув? Вона ще й обзивається,— каже здивовано юнак.— Ні, ти послухай!

— Афектація,— каже поважно хлопець із костурами.— Афектація з абдерацією...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Юнаки з вогненної печі» автора Шевчук В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Розділ без назви (5)

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи