Розділ «Валдарра»

Ти змієві рідним став братом!

Уся вона, від маківки до п'ят, пломеніла стражданням та люттю, і, вимовивши останні свої слова, Теодора впала навколішки, підставляючи Дігенісу відкриту шию, немовби для удару. Виконавши цей граційний і безмежно чуттєвий рух, гетера опинилася просто під імператорським престолом, відкривши Юстиніану приголомшливе видовище свого щедрого декольте. Анджа міг би заприсягнутись, імператор аж шию витягнув, аби краще розгледіти запропоноване. Він розумів імператора, ще б пак, у нього самого серце закалатало, немов б'ючи на сполох. Як же він не помічав, не бачив її такою?

І ось, коли трапезна завмерла, куштуючи ефектну паузу, сталося неймовірне: Юстиніан встав із трону, зробив крок і запропонував Теодорі руку, допомагаючи їй звестися. Публіці довелося хутчіш заповнити оплесками приголомшену тишу. Роззирнувшись, Анджа побачив довкіл розгублені, зачудовані усмішки; задоволено шкірився Христо Мілітейський, сором'язливо всміхався Агафій-Дігеніс, хіба лише смаглявка Касія чомусь супилася, прикусивши губу.

Того вечора, щойно вибравшись із імператорського палацу, вони так набралися ракі, що з них заледве не хлюпало, а потім, пробираючись до помешкання Теодори, лякали перехожих реготом і соромітними пісеньками. Анджина «Балада про троля» виявилася якраз на часі, і довго ще над сонними вулицями лунало:

Йди юначе,

Одиначе,

Є для тебе праця —

Бачиш, чорний

Троль потворний,

Бий його по... писку!

Теодора, окрилена успіхом — як і всі вони — трохи перебрала, тож Анджі й Агафію довелося силоміць доправляти її веселе, хоч і нетривке тіло додому. Опинившись у своїй спочивальні, гетера заходилася рвучко роздягатися, майже не звертаючи уваги на двох своїх закляклих від захвату супровідників. Нарешті, залишившись лише в чомусь тонкому і мереживному, вона обернулась, насупившись, і наказала: «Агафію, геть звідси!», від чого Анджине серце підскочило, затріпотівши крильми.

— Ну що, варваре... — трохи захриплим голосом промовила вона. — Покажеш мені свої готські танці?

Вона була досконала — прекрасна і п'яна; її гнучке тіло, вбране у місячне сяйво, прагнуло насолоди і вміло її діставати. І, здобувши належне, вона сміялась, безтямна, безжурна і переможна. Зрештою, вона таки була гетерою, що давно вже лишила сором і сумнів позаду.

Але Анджі не було коли дбати про такі дрібниці. Те, що коїлося з ним, також викликало нестяму, хоч і певною мірою іншу... Йому здавалося, що він от-от задихнеться щастям, захлинеться свободою, вибухне захватом, не годен втримати в собі незвіданий доти світ. Колишні страхи та колишні надії марніли та зникали на тлі цього щастя, і вперше склепіння його підземель хитнулися, розтулившись назустріч зоряному небу і свіжому вітру.

Потім, засинаючи вже, та не в силі відірвати погляду, він дивився з Теодориного вікна на срібні дахи і вежі Валдарри. В ту мить Анджа любив її, любив усією силою свого щойно звільненого серця.

Він вирішив залишитися тут назавжди.

«Що таке вірність?» — запитали володарі в Арода та їси, братів ненароджених, які тримають міст між землею і небом.

«Вірність — то зречення заради Неба», — мовив Іса.

«Вірність — це служіння, котре звеличує», — сказав Арод.

«Вірність — це життя, — додав Іса, — відступники помирають в момент зради, і душі гниють поволі в їхніх тілах, чекаючи на смерть тілесну».