Розділ «Барон»

— Та ні, не набридло, — обережно мовив Анджа. — З конями не нудно. Кожен день щось нове... і такими кучугурами...

Вайлак тихо розсміявся.

— Гаразд, — мовив він, — але що забув на вартовій вежі? Виглядаєш рідних свиней, як вони там без тебе, бідолашні, журяться?

— Журяться, — серйозно кивнув Анджа, — їм же скоро під ніж — баронові та його воякам на харч. Їх якраз тепер, мабуть, війт причащає...

— Що, свиней? — вразився Вайлак.

— Еге, — Анджа криво всміхнувся, — свиня — то плоть землі, тварина брудна, як і ми, серви. Шляхетні не можуть їсти м'ясо землі — аби собі не забруднитися перед Небом. Хіба пан не знали?

Вайлак гмукнув.

— А як ви їх причащаєте?

— Кров'ю голубів, пане. Крапельки досить — і свиня перед смертю стає мовби птицею небесною.

— Які добрі звичаї... — кивнув старий вояк, — і це що, всюди так, чи лише в твоїй славній Чорнобурівці?

— Ну, в Заморенці, що в землях графа... — Анджа хотів був кивнути на схід аби показати, де саме лежить земля Морренштиба. І завмер.

У вечірніх сутінках на схилах пагорбів ясно світилися кілька зеленкуватих вогнів. Вайлак простежив за його поглядом.

— Що таке, малий? Болотних вогнів налякався?

Анджа ковтнув в'язку слину.

— Та ж там, той... нема мочарів. Ці вогні, це... Могул, Нічний Лісоруб, рубає мертві дерева Темному на ватру — вечерю смажити... — Анджа здригнувся. Він виразно міг уявити, що саме смажить Мисливець собі на вечерю.

Вайлак похмуро задивився в морок. Його глузлива посмішка зникла, мов потопельник в холодному ставку.

— Знаєш, Анджо, — сказав він дивним голосом, мовби сам до себе. — Це справді страшно... Те, які ми. Те, чого ми боїмося. Ми навіть уявити собі не можемо, що буває інакше. Варвари, та й годі...

Анджа не зрозумів його. Він не знав такого слова.

Арод, ненароджений повелитель князів людських, мовив так, звертаючись до володарів землі:

«Ваше призначення — служити Небу волею своєю, ведучи за собою підвладних вам, та долати ворогів силою, даною вам Небом. Ви обрані для очищення землі від скверноти, та Небо не прийме вашого служіння, доки ви самі не очиститеся від бруду земного, ім'я якому — тлін.