Розділ «Барон»

Десь глибоко всередині вони обоє були здивовані тим пориванням, котре змусило їх шукати близькості просто тут, у гардеробній, серед порохнявих шаф і дубових скринь. Це був, мабуть, пекучий страх самоти і відчайдушний протест проти тої безпорадності, що судилася сервам. Від нас нічого не залежить, авжеж? А от і залежить! От! Тримай, кульгава доле!

У такому зайнятті було більше болю, аніж утіхи. Але втіха була також, і в якусь мить Анджа вперше відчув, що стіни його тісних підземель розтискаються, і він може нарешті дихнути вільніше... Страх відступав, хоч і ненадовго, поступаючись місцем надії.

Ні Анджа, ні Онечка, звісно, не знали, що вони в гардеробній не самі. Лише легенький порух ґобелену видавав присутність гостя. Гостя? Ні — господаря... Гачок здійснив свою маленьку помсту, розповівши баронові, щойно той повернувся до замку, про те, що надумали конюх та покоївка. Барон зацікавився. Барон, як ми вже знаємо, любив спостерігати.

Черенбер стояв за старим ґобеленом і зосереджено розмірковував. Тоді зітхнув. Відвернувся. І вирішив нарешті, як йому вчинити з нахабним хлопчиськом.

«...що таке любов? Лише зміна темпу від largo до presto, зміна акцентів, раптове crescendo і неминуче стихання... Одне слово — зміна. Еволюція. Нічого більше. Адже любов — це лише слово, слово, в яке кожен вкладає щось своє. Що означає, приміром, слово «ніч»? Для когось — це спочинок після тяжкого дня, для когось — час таємниць і чар, для іншого — час пітьми і страху. Такі слово «любов» — сукупність різного, часто протилежного, досвіду.

Одне тільки лишається спільним — загострення чуття, здатність розчути найтихший звук, найслабшу зміну інтонацій. Любов народжує митців, але вона ж, буває, і нищить необачних, не готових прийняти зворотній бік насолоди. Слід розуміти, що протилежний досвід — радість і біль — надає почуттям глибини, і лише так, лише сполучаючи протилежне, можливо сягнути краси, до сприйняття якої готує нас чуттєва еволюція.

Смішно накладати заборони на висловлення почуттів. Хіба можна заборонити радіти чи журитися? Втім, спраглі влади вважають чомусь, що краса — це розкіш, а отже, мусить належати найкращим, мусить бути запнута в золоті оклади і закрита на замок».