Розділ «Сергій Жадан Життя Марії»

Так багато бачили ми на землі, а малахітові гори

при заході сонця зустрічаємо,

як завжди, з піснею та поклоном.

Кличе той самий весняний танок, коли поміж обвалів

базальтових скель зграї птахів пірнають

у прозорі води затоки.

І видра морська зблискує перетинчастою лапою,

вилежуючись у піні коло Пойнт Лобос.

А в пітьмі, з дна димних ущелин, сяє червінь азалії.

Нічого не додалося, нічого не втратилося,

непорушний, досконалий, недоторканий світе.

Не збереглася пам’ять бодай про щось,

що напевно було б нашим.

Мелодія губної гармоніки, здалеку, з непевних років,

чи стежка, на яку ми впали, поєднані поцілунком.

Тонкий льон прядок, в засіках яблука та зерно,

темнаві кола на грудях кузинки Антольки.

Стрекотання автоматів на рівнині, поритій

протитанковими ровами,

під роздертою заслоною похмурого світанку.