Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Не обов’язково вбивати, грабувати, насилати пристріт, щоб служити злу. Варто лише раз вибрати власний спокій, власну ситість за рахунок іншого, і крок до зла вже зроблено. А чим більше таких дрібних кроків, тим легше дається наступний вибір, тим простіше обійти суперника, підставити йому ногу, забрати те, що йому належить… — Добровін знову замислився. — Зло не народжується миттєво, воно проходить у наш світ потай, крізь щілини у совісті. Ахруман не народився втіленням зла. І цей твій перелесник, ахруманів посланець…

Рутенія задумалась, а Добровін вів далі:

— На тебе почалося полювання. Далі буде.

— Хай приходить, я зустріну його!

— На нас чекає не чесний бій, а підступи, непевність у друзях і ворогах, очікування удару з-за рогу, безсонні ночі, слизький страх, що повзе по тілу і від якого німіють руки і ноги…

— Я не боюся…

— А я і не кажу про тебе!

Ще мить тому перед нею сидів усесильний відьмак, а зараз — втомлена людина, яка теж може боятися, яка може бути слабкою і зазнавати поразки.

— Скликай друзів! Час виступати!

Голос Добровіна став гучним і владним. Він знову став Великим Відьмаком. Саме таким його побачили Золота і Бось.

— Ахруман пішов у наступ. Ми маємо лиш один вихід — наступ у відповідь, — промовив Добровін.

Заговорив Бось:

— Так-то воно так! Але чого хоче Ахруман? Яка його мета? Чому він так напосівся на Рутенію? Чим вона йому загрожує? Що то за напади на міста Словунії? Навіщо?

— А сам як думаєш? — спитав Добровін.

— Я думаю, що у Ахрумана є план, який ми не можемо розгадати. У нього є мета, нам невідома. Не можна просто так перти на Ахрумана, тим паче, хто ми такі? Мурахи під його ногами!

— А ти що скажеш, зільник Золото?

— Я ніколи не уникав битви і не показував спини ворогам. Але я згоден із Босем — рано! Ми досі не зрозуміли, чого хоче Ворон. А лиш дізнавшись про мету, можна його зупинити. Крім того, я не певен у наших силах: нам ще треба багато вчитися!

— Так, ясно. Твоє слово, Рутеніє.

— Я швидко вчуся. Що ж до Ахруманової мети, то ми таки ходимо у пітьмі. Я багато думала, але щоразу, коли здається, що ось-ось натраплю на розгадку, опиняюсь перед безглуздим набором Ахруманових вчинків. Я знаю, що кожен із них продуманий до дрібниці, але ніяк не можу скласти цілісну картину. Чогось не вистачає. Чогось важливого. Це схоже на те, ніби у мене є купа перлів, але я не можу з них зробити намисто, бо не маю нитки, на яку б їх можна було нанизати.

— Гірше того, ми не маємо інструменту, щоб у цих перлах наробити дірок, — озвався Бось.