Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Що таке? Чого ти смієшся? Я ж серйозно!

— Тю, дурна! Ти ж відьма! Скористайся своїми силами!

— Але ж як… Це ж тілесний бій… — Їй навіть на думку не спало, що болю і синців можна уникнути чарами; це здавалося їй нечесним.

— В бою зі злом немає часу на роздуми і чистоту мистецтва! Запам’ятай! Використовуй усі можливі засоби!

— А якщо чари будуть мені недоступні?

— Для цього ми і вчимося…

Після тієї розмови вона не гребувала чарами, щоб зняти черговий синець під оком чи витерпіти град ударів, але намагалася їх використовувати як крайній засіб.

Сьогодні він дав їй чорну пов’язку.

— Нащо це?

— Зав’яжи очі. Будемо вивчати сліпий бій.

— Сліпий? — здивувалася відьма. — Як можна битися, коли не бачиш супротивника?

— А це ми зараз побачимо. Зав’язуй очі.

Щойно пов’язка опинилась на голові, як звідусюди посипалися легкі удари. Рута спробувала в них зорієнтуватися, та нічого не вийшло.

«Що робити? Мусить бути вихід! — думала вона. — Може, замовляння для нічного зору? Але ж то для відсутності світла, а в мене ж зав’язані очі!»

Удари не давали зосередитись, і вона почала панікувати. Зовсім поруч щось прошипіло, біля щоки відчувся легкий рух. Відьма відвела голову в бік і… наштовхнулася на кулак. Прийшла до тями на підлозі, із тією ж пов’язкою на голові.

— Вставай! — почула незнайомий голос.

— Продовжуємо! — це вже Гопак.

«Боги, за що мені такі знущання!»

І ніби у відповідь на її думку Гопак сказав:

— Будемо працювати, поки не зрозумієш!