І знову вона відчула порух повітря, вже коло ноги, підняла її — почула, як хтось промахнувся і гупнув об підлогу. Вдарила, орієнтуючись на звук, і почула зойк. Гопак зірвав пов’язку з її очей. Він сяяв:
— Таки зрозуміла! Я знав!
— Я… відчула повітря… — задумалась Рутенія. — Повітря, звук, напрям!
— Так, так, так! Доню моя! Розвинувши чутливість до цих трьох елементів, без усяких чарів можна битися з якою завгодно кількістю противників у темряві, засліпленою, взагалі без очей.
Після тренування та сніданку Рутенія вирушила за місто. Проминувши охорону княжого замку, вона вже повертала вулицею, що вела до міських воріт, коли з-за рогу вилетів Золота. Хиткий стос паперів, сувоїв і зшитків у його руках розсипалася.
— Ой, я такий незграбний! — почав він.
— Та це я тебе не помітила, задумалася, — усміхнулась Рутенія.
Вони нахилилися по папери, і їхні руки стикнулися. Схопившись, вона побігла до воріт. Позаду почувся Золотин крик: «Рутеніє!» Вона озирнулася. Сувої зникли, він біг із порожніми руками.
— Рутеніє, зачекай! Ти куди?
— А що тобі? В тебе ж он скільки роботи було…
— То пусте! То почекає. Я хочу… хочу з тобою. Я відчув учора твою силу.
— І не лише ти. Добровін примчав… Я кликала коня…
— Вдало?
— Вдало, але, здається, я крім коня прикликала ще й Ворона!
— Може, все ж таки, не виходь сама за місто? Хто зна…
— За містом я в більшій безпеці, ніж тут. Там, принаймні, лише Лютибор, і жодної людини, а тут — стільки чужинців, стільки лихого, що справжнє зло впізнати важко.
— Мабуть, я таки піду з тобою! — сказав Золота.
«Добровіне, чому в Суронжі таке страшне передмістя?» Добровін тоді розповів, що там живуть жебраки. Їх ніхто не силував до такого життя, божу місті є багато роботи і можливість заробляти. Але вони живуть за своїми законами, своїми правилами. Вони уклали угоду з князями: вони живуть у передмісті, їх ніхто не чіпає, а вони забезпечують охорону. Ніхто не пройде в місто повз їхнє пильне око. Вони стежать за всіма, бачать усе, і в разі небезпеки стають до оборони міста разом із військом. А битися вони вміють… «А як же крадіжки, розбої, напади? На все це дивляться крізь пальці?» Ні, на це угоди не було, і в разі злочину вони несуть кару таку ж, як і будь-який міщук.
Проминувши моторошне багатооке і багаторуке передмістя, вони опинилися за містом. Вкотре Рутенія тут бувала, та все ніяк не могла звикнути до різкого переходу від тисняви і пилу до чистоти і простору зелених пагорбів. Серце щеміло, коли погляд сягав удалину, і бачив лише зелень, зелень, зелень і небо, небо, небо…
Відійшовши подалі від брами, вона вигукнула «Лютиборе! Прийди!» Прислухалася. Відповіддю була тиша. Не чутно ні тупоту копит, ні подиху вітру. Ні, подих вітру є…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рутенія. Повернення відьми» автора Климчук Віталій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми“ на сторінці 92. Приємного читання.