TextBook — Що маю вибір! Справді, маю вибір, і Вчитель не буде втручатися, якщо я виберу смерть! Я побачив це у його очах. Я зрозумів іще одну річ… — Добровін стишив голос. — Богам байдуже, буду я жити, чи ні!
— То ми байдужі богам?
— Чи байдужа тобі тріска, що пливе за течією? А якщо побачиш тріску, що пливе проти течії? Ми байдужі їм настільки, наскільки байдужі собі!
— Добровіне, але ж я…
— Це дає тобі ще більше свободи, ніж іншим людям! Я можу вирішувати, йти мені снідати чи не йти, та якщо зачую бойові сурми, піду в бій. Ти ж можеш вирішувати, йти тобі в бій, чи краще піти поснідати…
— Не кажи так! Я ніколи не покину…
— А це вже твій вибір! Зрозуміла?
— Здається, так, — Рутенія обхопила голову руками, поставивши лікті на коліна. — А як же бути зі снами? З видіннями? Вони ж посилаються богами?
— Чому ти так вирішила?
3
Русана пішла. Борислав зітхнув спокійно. Відчуття небезпеки вгамувалося. Вийшов надвір і позирнув на сонячне око. Згадалися давні молитви Дажбогові, що він їх тут, у Богумирі, багато років не згадував. Схотілося впасти на коліна, схилити голову до землі і просити усіх добрих богів врятувати його дитину. Так і зробив.
Після молитви на душі посвітлішало. Дерева навколо хати вже не хиталися загрозливо, а весело вітали його; тиша не нависала, а заспокоювала і давала сили. Невідомо звідки з’явилось бажання покинути всі справи і піти в ліс по гриби… Це бажання подарувало йому кілька годин життя…
Гриби ніби чекали, щоб Борислав їх зібрав. Вони вилазили з-під моху, виглядали з-за стовбурів дерев, посміхалися, виринаючи з купи листя. Польові гриби, яких він давно не бачив, м’які моховики, цупкі білі грибки, навіть кілька яскравих красноголовців. Ліс був сухим, і ходити по ньому було суцільне задоволення. Кудись зникла мошка, яка зазвичай зліплює очі, жодної павутинної сітки…
«Мабуть, полісун мені допомагає» — майнула думка.
Не встиг він її до кінця додумати, як перед ним вигулькнула сіра, обросла волоссям, постать. Від несподіванки Борислав впустив кошика. Дідок стояв, спершись на ціпок, і мовчки дивився на Борислава. Потім сказав:
— Не вертай додому, Бориславе! Лихо там… — почав було дідок.
— Так скоро?
— Лихо завжди приходить, коли не чекаєш. Ти можеш втекти. Ми сховаємо тебе!
— За що мені така ласка?
— Ми знаємо твою дочку, Русану. То чи приймеш нашу допомогу?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рутенія. Повернення відьми» автора Климчук Віталій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми“ на сторінці 79. Приємного читання.