Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Сонце піднялося високо, і йти стало важко. Віт запропонував догнати гарбу і попросити дядька підвезти:

— Аго-ов, чоловіче добрий! — гаркнув Віт.

Візник аж підскочив, стискаючи повіддя:

— Хто?! Що? Ти хто? — очуняв він і втупився у Віта. — Ви хто? — додав, коли побачив, що Віт не сам. — Йой, дідько з тобою, злидень! — вигукнув, коли позирнув на Бося, і вперіщив волів так, що слідом за гарбою здійнялася курява на кілька метрів заввишки.

— Ну ось, нас уже люди бояться, — сумно промовив Віт.

— Я б теж нас злякався! Поглянь, у що ми вбрані! — відповів Золота. — В такому вигляді не те що в княжий замок, навіть у місто не пустять.

— То що ж робити? — задумалася Рутенія.

— Як що? Вкрасти десь одяг! — знайшовся Бось.

— Ти що? — обурився чугайстер.

— Може, купиш новий? У тебе, мабуть, гроші є? Чи ти можеш їх тут на дорозі заробити?

— Віте, боюсь, злидень правий. Одежину нам таки доведеться в когось… позичити. Коли дістанемося замку і все владнаємо, повернемо власникові кошти, — сказала Рутенія.

Гарби вже й слід розтанув, коли позаду почувся кінський тупіт. Щоб не потрапити під копита, довелося зійти на узбіччя. Тупіт наближався і вже за мить перетворився на гуркіт. Земля здригалася під ногами, повіяв задушливий вітер і приніс запах кінського поту, пилу і тривоги. Слідом за запахом повз подорожніх стрілою пронісся озброєний загін.

— Оце так-так! Таки щось відбувається, — замислено промовив Віт.

— Щось відбувається… — повторив Золота.

Сонце палило. Дорога нарешті оббігла півколом черговий пагорб, і сонячні стіни Суронжу відкрилися у всій красі.

Попереду була відчинена брама, і вартові оглядали всіх, хто бажав потрапити у місто. Рутенія здалека помітила селянина з гарбою — він саме про щось сперечався зі сторожами, вимахуючи руками. Слова не долітали до друзів, бо перед ними стояв ще кінний загін, вершники голосно обговорювали недолугість цих оглядів.

— Якого дідька?! — голосніше за всіх обурювався сивий дядько. — Невже ці телепні здатні відрізнити чорнобожого відьмака від нашого чи зупинити ахруманового посланця?

— Інша справа — поставити на варту справжню відьму! — підтримав його голос ззаду. — Та якщо не зупинить, то хоч відчує завчасно.

— Понатикали кругом селюків, ніби справжніх вояків мало! — донеслося зсередини загону.

— А ну, варто, пропусти військо! — не витримав зволікань сивий, і направив коня просто на вартових.