Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Час щомиті наближається ближче й ближче до свого хвоста. Час уже майже настиг. Роззявлена пащека. Передчуття болю і судом. Раз…

Світ здригнувся. Темрява-світло вибухнули. Туман закрутився. Туман відчув біль. Світ розчахнувся навпіл, і поповзла невидима людському оку тріщина.

Городища Старого Бога затремтіли. Туман посірів і рвонувся до капищ.

Над капищем з’явився Золота. Примарний. Тьмяний. Ледь видимий. За ним світилася тонка шпарина, в яку струмував туман. Примарний Золота, Золота-Провідник махнув рукою, запрошуючи за собою.

— За ним! — вигукнув Добровін.

Віт вискочив на капище й пішов до Золоти. Той повернувся до тріщини обличчям і увійшов у неї. Чугайстер, не роздумуючи, теж ступив у світло. Рутенія, розриваючи заціпеніння, кинулася за ними.

Дзеванна побачила, як Русана роздвоїлась. Ось вона лежала на капищі одна, а ось — над непритомним тілом стоїть її двійник, чистим, прозорим поглядом дивиться перед себе, потім оглядає своє тіло внизу. Підводить погляд, і натикається ним Ворона. Враз очі темніють, сповнюються відразою. Губи кривляться.

Ворон посміхається.

— Вперед! — кричить Ахруман. — Або ніколи не вернешся з Нави! І її загубиш, — вказує на Дзеванну.

Русана мовчки повертається до кривавої шпарин, що висить над капищем.

20

Спочатку була темрява. Потім прийшло світло.

Попереду шли дві світлі постаті. Віт і Золота. Йшли повільно, обережно, мовчки. Рутенія їх наздогнала.

— Це і є Нава? Я нічого не бачу, — сказала вона. — Крім вас.

— Це Нава, яку може побачити живий. Мертві бачать її по-іншому, — відповів Провідник.

— Ти її бачиш?

— Наполовину.

Вони йшли у глупій темряві. Рутенія не відчувала, щоб вони кудись повертали, спускалися чи піднімалися. Лише вперед. Під ногами — щось рівне і пружне.

— Золото, а як ти знаєш, куди йти?

— Нави відчувають Світове Дерево. Це для нас, як для вас відчувати землю під ногами. Коли ти падаєш, то не думаєш, куди тобі падати. Ти знаєш, що впадеш донизу. На землю. Так і для нава шлях до Світового Дерева. Різниця в тім, що ми можемо вибирати, куди йти. До нього, чи від нього, чи ще куди…