Розділ «Сергій Жадан ТАМПЛІЄРИ Нові вірші, 2015—2016»

Саме у нього завжди був найкращий товар,

в нього було чорне око і гострий слух.

А я сидів і випасав табуни примар.

Що я можу знати? Я просто пастух.

Що я тепер розповім про його сорочки,

які я доношував ціле життя за ним,

про всі його звички, про всі його балачки,

про нашу родину, що трималася ним одним?

Що я розповім тепер про ту ніч,

коли він привів цю жінку до нас у дім,

про те, що я ніколи не бачив таких облич —

такого шалу, як у погляді її твердім,

про те, що її волосся мало таку вагу,

аж ніколи не розсипалося, а текло, наче мед,

що я брав з її рук посуд на кухні, як річ дорогу,

і ховав її паспорт у себе, мов коштовний предмет,

про те, що з нею легко було втратити лік

безкінечним дням і коротким ночам,

про те, що хотілося вбити кожного, хто в її не дивився бік,

тим більше — кожного, хто її помічав.