Розділ «Сергій Жадан ТАМПЛІЄРИ Нові вірші, 2015—2016»

продовжували рости.

Запах дощу на нічній веранді.

Великі дерева такі безпорадні —

стояли сам на сам із повітрям,

мовчали, слухали, входили в тінь,

торкалися темряви мокрим віттям,

кожним із переплетінь.

Будинок спав. У його коридорах

стояла любов, як хвороба в порах,

як звук, що зривається з піднебіння,

як промені, що добиваються дна —

вивітрена, мерехка, осіння,

вона стояла одна.

Сходи, сволоки, книги й меблі:

речі — вимучені і теплі,

назви, з яких починалися ранки,

простір, який формував вечори,

звички, залежності, забаганки —

згадуй і говори.

Вікна вихоплювали прохолоду