Розділ «Сергій Жадан ТАМПЛІЄРИ Нові вірші, 2015—2016»

до неї вливається тьмяність, вливається морок,

впадає темрява, як ріка впадає в море.

І не пробитися крізь цей морок, що впав на плечі,

і передпліччя її — ніби озерна вода надвечір:

глибина дихає, глибина холоне,

і повітря на смак таке солодке, таке солоне.

І думаєш, що там — у цих водяних проймах,

ловиш теплі потоки в зимних водоймах,

втрачаєш витримку, втрачаєш віру.

А тоді світло знову падає їй на шкіру,

і тінь відходить, і проступають деталі,

і хвилі викочуються щоразу далі й далі,

і мала б тривати вічно прозорість осіння.

Але немає такого світла, такого проміння.

Світло горіло всю ніч до ранку

Світло горіло всю ніч до ранку.

Протяги легко торкали фіранку.

В будинку спали. Спали в місті.

Темрява перекривала мости.

Стиглі яблука в чорному листі