Розділ третій

Він лише загадково посміхнувся їй у відповідь…

Вранці Орлов прокинувся пізно. «О Господи, хоч би Інна зараз не зайшла», — було його першою думкою. Вона дратувалася, коли він десь дуже затримувався чи взагалі не приходив додому ночувати. Ревнощі доводили її до сказу. Покоївка вчора встигла сказати Орлову, що Інна знову шукала револьвер, хотіла застрелитися.

За дверима почулися чиїсь кроки, але зайти цей хтось не наважувався. «Не Інна», — зрозумів Орлов і пішов відчиняти двері. У коридорі стояв Бакулін.

— Ви, Василю Яковичу?! Так рано?

— Сергію Олексійовичу, я не хотів вас будити, але вчора я не міг вас знайти.

— Я зараз одягнуся і вийду до вас. Зачекайте мене у кабінеті.

— Ні, я — щодо позавчорашнього.

— Але мені незручно розмовляти з вами у такому вигляді!

— Мені б не хотілося зустрітися тут з Інною Іванівною. Якщо ви не проти, я заберу свій револьвер, який здуру подарував вашій дружині.

Орлов холодно відвернувся, підійшов до шафи і почав шукати дамський револьвер у кишені свого фрака. Там його не було.

— Ходімо до кабінету, Василю Яковичу. Мабуть, він у мене в сейфі.

Револьвер справді був у сейфі. Орлов простяг його без жодного слова Бакуліну.

— Дякую!

— Василю Яковичу, це не порада, а прохання. Ніколи нікому не даруйте револьверів. Рано чи пізно зброя стріляє.

— Я врахую ваше побажання. До побачення.

І Бакулін так само несподівано зник, як і з’явився. До кімнати зазирнула Інна Іванівна.

— Це що, у тебе Бакулін був?

Орлов ствердно хитнув головою.

— І ти його не вбив?! — вона презирливо грюкнула дверима, але за кілька хвилин відчинила їх і в її очах була тривога.

— Телефонує Аблаутов, напевно, сталося щось жахливе.