Розділ другий

— Як я злякалася, Володю, — відповіла Вероніка з непідробним переляком на прекрасному обличчі, а потім кокетливо додала: — А ми ось планове дерево саджаємо…

Слово «планове» вона промовила іронічно, аби надати відтінок буденності тому, що вони з матір’ю роблять.

— А мені здалося, що хтось чужий ходить довкола, — сказав Морозов.

Вероніка, зауваживши на обличчі юнака якусь тривогу, злякалася: а може, він бачив, як ми тягли тіло? То, може, краще його вбити?

Юнак знову уважно подивився на хвіртку і сказав:

— Я бачив з вікна Святослава Кузьмича, як хтось вийшов з лісу і підійшов до стіни. Я згадав, що тут хвіртка, і поспішив сюди. Щось недобре серце відчуває.

Вероніка згадала силует чоловіка, який вона також помітила у лісі.

— Я візьму смолоскип, підемо подивимося.

— Ні, я сам піду. Я не хочу, щоб вам щось загрожувало, — і Морозов рушив до хвіртки.

— Заждіть, — гукнула Вероніка, підбігаючи до нього. — Ви не відчиняли хвіртку?

— Та ні! Хіба вона була зачинена?

— Була, — відповіла Вероніка. — Я її сама зачинила. Ще вдень.

Хвіртку вона і справді зачинила на ключ, але вже пізно увечері, коли відганяла автомобіль у гараж. Хто ж міг відчинити її? А може, хтось стежить за Венчеславом? — страх підкотив їй під груди. Вона пошукала у кишені кожушка ключі і знову зачинила хвіртку.

Крістіна Камількарівна тремтіла. По її щоках текли сльози.

— Маман, що з вами?

— Я втомилася, я більше не можу. Я боюся, Вероніко…

Вероніка обійняла матір за плече, з іншого боку її підтримував Морозов. Вони рушили до замку. Вероніка, яка ніколи не любила своєї матері, відчувала, що та вже на межі нервового зриву, а отже, з нею треба щось вирішувати.

Вони зайшли у замок, де, як завжди вночі, вирувало інтелектуальне життя. Коли Крістіна Камількарівна пішла до своєї кімнати, Вероніка звернулася до Морозова:

— Володю, я хочу вийти і оглянути усе довкола замку. Ви не хочете зі мною за компанію? Я зараз переодягнуся і вийду…

За кілька хвилин вона повернулася. На ній були шкіряні брюки автомобіліста, такі ж чобітки, шкіряна куртка, великі шкіряні рукавиці і кепка. Вона була трохи схожа на хлопчика і у очах Морозова з’явилося захоплення…