Розділ другий

Маргарита Холодова — ось кого він хоче зараз бачити, їхня історія була смішною і трагічною водночас. Вперше він її побачив ще студентом, коли разом з батьками слухав концерт заїжджого німецького органіста Олендорфа. І от саме тоді він побачив у залі на тлі відомого мільйонера Сави Холодова красивий профіль його дружини і тієї ж миті закохався в неї. Йому уявився земний лик Софії премудрої, про який на своїх лекціях говорив Володимир Соловйов, учнем котрого вважав себе Буревий. І саме відтоді почалася ця містична і щира закоханість Буревого, на той час ще без взаємності.

Холодова часто їздила з чоловіком за кордон. І лише зрідка Буревий бачив її на концертах симфонічної музики чи на мистецьких виставках.

Але Холодов помер і відразу в Росії з’явилося цікаве соціальне явище, яке звалося «женихи Холодової». Цих женихів ставало все більше і більше. Але Холодова не поспішала виходити заміж. Гроші в неї були, і вона тепер, як усі багаті люди, прагнула слави і елітного кола біля себе.

Холодова почала влаштовувати у себе вдома щочетверга мистецькі зустрічі, куди запрошувала письменників, художників, композиторів, мистецтво- і літературознавців. А якось вона зателефонувала й Борису Буревому. Цей телефонний дзвоник справив на нього таке ж враження, як на істинно віруючого, який молиться перед іконою якогось святого, — прихід цього святого наяву.

Буревий з’явився у домі Холодової рівно о сьомій вечора, як вона й запросила. І перше, що він побачив, були обличчя його літературних ворогів. Але велична, ніби сонце, Холодова у цьому будинку примирювала і осявала всіх.

Звісно, він дуже хотів сподобатися Холодовій і приклав до цього всіх зусиль: жартував, коментував, відповідав на чиїсь запитання — і нарешті зрозумів, що досяг своєї мети. Господиня вирізнила його з-поміж усіх.

Але тут стався казус. Зателефонувала мати Бориса, чого вона, до речі, ніколи не робила ні до, ні після цього випадку. Сказала, що вже пізно, вона хвилюється, і запитала, коли він прийде додому. Він, розлючений, нічого кращого не зміг придумати, як чемно відповісти матері:

— Мамо, тут почалася дуже серйозна дискусія. До ранку мене, мабуть, не буде…

Коли він поклав трубку і озирнувся, то побачив хижо-примружені очі Холодової. Навіть у її рухах з’явилося щось від лісової кішки. А коли Буревий увійшов до вітальні, гості вже швиденько розходилися, хоча за кілька хвилин до цього тут кипіли пристрасні розмови.

Здивований, він також зібрався додому, але Холодова несподівано сказала:

— Борисе Миколайовичу, ви прийшли останнім, останнім і підете.

І він залишився, а коли всі роз’їхалися, до нього підійшла Холодова:

— Борисе Миколайовичу, ви часто брешете?

Буревий відповів:

— Брехати треба лише у двох випадках: коли справа стосується честі жінки і коли тебе запитують про твоїх знайомих у третьому відділенні.

— В такому разі я вам не дам збрехати ні матері, ні мені. Адже щойно ви сказали матері, що залишитеся тут до ранку.

Так містичне кохання Бориса Буревого стало цілком реальним. Коли ще мокра Холодова увійшла з ванної кімнати до нього і, розстебнувши китайську коричневу сорочку, почала з неї виходити, перед Буревим виникли кадри з його дитинства.

Йому було три роки, коли у маєтку свого батька він загубився. Довго йшов кудись, потім переліз через якийсь паркан і опинився на задвірках чужої садиби. І раптом побачив за будинком величезну діжку, в якій хлюпотіла вода. Він завмер, бо з цієї діжки повільно почала підніматися сонцелика пишна діва. Казкова велетша, переступивши діжку, побачила хлопчика і засміялася. Так він і запам’ятав її на все життя.

Вранці він розповів про це Холодовій. Вона поцілувала його, засміялася і сказала:

— Це ж я була. Мої батьки знімали там дачу щоліта. Мені років шістнадцять було. І цього хлопчика я пам’ятаю…