Розділ перший

— А ви застібніть!

— Костянтине Дмитровичу, що ви собі дозволяєте?!

— А, гидуєте! А ваша дружина не гидує застібати і розстібати…

Сергій Олексійович відвернувся і вийшов з кімнати.

— Навіщо ви його так? — накинувся Борис Буревий на Макшельмонта.

— А чому він хизується! Якби у мене була така дружина, я людям у вічі соромився б дивитися…

Орлов міг би, звичайно, викликати Макшельмонта на дуель, але не зробив цього, бо Макшельмонт був блискучим поетом і прекрасним перекладачем Верлена. Через хамську поведінку його часто викликали на дуелі, але кожного разу він говорив:

— Спочатку я мушу перекласти всього Верлена, а вже потім…

А оскільки спадщина Верлена була чималою, а Макшельмонт перекладав лише по кілька віршів в рік, то загибель на дуелі, судячи з усього, йому не загрожувала.

— Таксомотор, — повідомила служниця.

— Час їхати на лекцію Буревого, — згадав Орлов.

Сам Буревий після інциденту одразу відкланявся і один поїхав до Товариства вільної естетики.

Подружжя Орлових і Макшельмонт, ніби нічого не сталося, вийшли з будинку і сіли в авто.

— Хурделить, — сказав водій, виїжджаючи на вулицю. — До ранку все завіє…

Раптом з-за рогу на величезній швидкості виїхала машина й ледь не врізалася у авто з Орловими та Макшельмонтом.

— Зіб’є когось, — сказав водій. І, ніби почувши ці слова, машина виїхала на тротуар і врізалася в якусь жінку, що встигла лише скрикнути, а потім зникла під колесами авто.

Таксомотор зупинився, і Орлови з Макшельмонтом вистрибнули з машини. Довкола мертвої жінки вже збирався натовп.

— Кров… — подумала чомусь вголос Інна Іванівна, — сьогодні буде багато крові…

— Наздоженіть цього негідника! — наказав Орлов своєму водієві, побачивши порушника дорожнього руху попереду себе. І скоро автомобілі були вже поряд. Таксомотор дав сигнал, але на нього не було жодної реакції.

— Відкиньте верх, — наказав Орлов.