— Як що ти, сукин син, іще раз посмієш бити собаку, я відберу в тебе отой нагай і самого тебе виб'ю.
Але жодні заяви не мали наслідків. Навпаки, чим вони були настирливіші, тим гірше платилася за це Нера своїми боками.
Тільки от що усіх найбільше дивувало: Нера не лише не ображалася на свого лютого хазяїна, не тільки не протестувала, не намагалася втікти, а навпаки: наче ще більше прив'язувалася до свого мучителя, ласкаво скавуліла, побачивши його, і присівши задом, била хвостом об землю. Коли хто з мужчин, як отой нетерплячий, підіймав голос на її хазяїна, Нера настобурчувала шерсть і урчала, оскалюючи зуби. Найменший рух — і гострі ікла віп'ються в литки. Інстинкт самоохорони велів уже говорити: «та хай вам чорт обом, хто там вас розбере»,— і тікати геть.
Така прив'язаність дуже часто була предметом розмови представниць прекрасного полу. Робилися вільні догадки:
— Чи він яке слово собаче знає, що вона так...
— І дивіться ж, кумоньки: і не огризнеться, і не гавкне на нього. Що друга б собака... та що й говорити!
— Баба, одно слово баба. Всі ми такі. Як би це був кобель — ого! Так би руку йому й одхватив би. А то — баба.
А мучительства не припинялися. Ні від жіночих балачок, ні від мужських погроз.
Останніми часами «він» вигадав іще один спосіб: підвішував собаку вниз головою й так зоставляв висіти годинами. Бідна животина смикала ногами, скавуліла тихо й жалібно, пробувала держати голову, але далі мускули слабли, голова звисала, і наступало важке омління.
Тоді він здіймав Неру з гака Й клав на підлогу, а сам сідав пити горілку. Він любив пити. Але неможна сказати, щоби він мучив собаку тільки по-п'яному, ні. Це завжди було на тверезу голову.
Коли хтось уперше побачив крізь вікно оту сцену підвішування, — зразу ж пішло по всьому будинку, що «він» збожеволів. Що й раніше його не вважали цілком нормальним, а тепер і поготів.
Сусідки зробили конференцію. Були пропозиції закликати лікаря «для сумашедчих», але це зв'язувалося з певними розходами, а їх ніхто не хотів нести. Тоді зупинилися на потребі закликати городового.
— У мене єсть знайомий городовий, Міхал-Іванич, — визвалася одна. — Я його попросю, то він прийде.
— До кого? До «нього», чи до тебе?— не втерпіла кума.
— Спочатку до нього, а потім і до мене,— граючи очима відбила та.
— Та годі вам... Тут про діло... Я думаю, так буде добре. Він як тільки побачить городового, то злякається.
— Такий злякається,— сумнівалася одна.
Рішено було спробувати нацькувати Міхал-Іванича.
За кілька день Міхал-Іванич справді прийшов.
Бабський синкліт обсів його густим кільцем і ту-ту-ру, аж у бідного Міхал-Іванича голова замакітрилася.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Життєві аналогії » автора Хоткевич Гнат на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VIII“ на сторінці 2. Приємного читання.