Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Веселе життя! — сказав Олег.

— Так, веселе! — погодився Шевель. — Не нудне, оце головне. Колись мене нарешті заметуть і посадять, і в зоні я буду жити спогадами про проведені весело часи і мріями про те, як я ще повеселюся, коли вийду на волю.

— Ти, виявляється, романтик!

— Може, й так… Мені плювати, як це називається. Головне, що мені таке життя до вподоби. Чув, наче ми вже в місті?

Вони справді їхали околицею міста. Була лише шоста вечора, але злива позаганяла весь люд по домівках. Не їздили навіть машини. Олегу раптом стало моторошно. Але, коли їх обігнав тролейбус, він полегшено зітхнув — життя не зупинилося.

— Ну й думки ж у голову лізуть!

Він не помітив, що промовив це вголос. Попутник здивовано глипнув на нього.

— Ти чого? Які ще думки?

— Так… — Олегові стало ніяково. — Це я про своє…

— Не спи за кермом, дорогий! Особливо в таку погоду! — тоном наставника сказав Шевель.

— Гаразд, не мудруй! Де тебе висадити?

— Де-небудь у районі хімкомбінату… Тут, до речі, недалеко…

Коли Олег зупинив машину, Шевель тяжко зітхнув.

— Облом же мокнути! Гаразд, дякую, братан, виручив! — він потиснув Олегові руку і взявся за ручку, щоб відчинити дверцята. — Буду потрібен… ну, всяке буває… зайдеш у «Спорттовари», спитаєш Славка, скажеш йому, хто ти, а він вже підкаже, де мене знайти.

— Навіщо ти мені потрібен? — здивування Олега було щирим.

— Не загадуй наперед. Раптом щось…

Шевель стенув плечима і вийшов під дощ.

Початок

— Я ж казав, що ми ще зустрінемось!

— Гаразд, пророк Нострадамус, завалюй!