Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Дещо скажу. На переїзді — пост ДАІ. Ти раніше любив кататися на чужих машинах. Думаю, за шість років твої звички не помінялися. Працівникам автоінспекції не подобаються такі звички, карному розшуку — теж. І сьогодні тобі довелося кинути тачку на переїзді. Ну як?

— Ти — лягавий! — впевнено сказав Шевель.

— Я тебе пожалів, від запалення легенів урятував, а ти обзиваєшся. Негарно. Ось вижену під дощ…

— Значить, не лягавий, — легко погодився Гена. — Чому ти мене знаєш, а я тебе — ні?

— Тебе вся наша школа знала. Коли ви з дружками поцупили «Волгу» голови міськвиконкому, яку він залишив біля під’їзду будинку, в якому жила його коханка, про вас не те що школа — весь район говорив. І світила вам зона, неповнолітні злочинці, коли б дружина потерпілого не підключила всі свої зв’язки, аби вам усім умовно дали. Як вона вас ще грошовими преміями не нагородила — адже вона давно чоловіка підозрювала, але доказів тому, що він майстер спорту зі стрибків у гречку, не могла знайти. А завдяки вашому невинному бажанню покататися вона нарешті вивела його на чисту воду. Ви ж не знали, чия то машина?

— Не знали…

— Скільки вам тоді дали?

— По два роки умовно… Та й те потім скостили…

— Пощастило. Заступниці так квіти і не прислали? Ти тоді в дев’ятому класі вчився, а я — в десятому.

— В одній школі вчилися, а я тебе не знаю…

— Ти не входив у коло моїх знайомих.

— Як тебе хоч звати?

— Олег. Баскін моє прізвище.

— A-а! Якщо в місті немає більше Баскіних, то татко твій — відома в певних колах особа. Я ж дивлюся — тачка в тебе непогана… Взагалі в таких, як твій старий, непогані тачки…

— Зуби об них поламаєш…

— Запам’ятай! — Шевель націлив на Баскіна вказівний палець. — Мені по зубах будь-яка тачка. Але є категорія людей, з якими я переважно не зв’язуюся. Зрозумів?

Олег не відповів. Деякий час вони мовчки пробивалися крізь дощову стіну.

— Ти вгадав, — порушив тишу Шевель. — Одному клієнтові терміново зажадалося мати машину. Від нас вимагалося знайти потрібну і перегнати йому, решта — не наші проблеми. Натрапили на одну підходящу в найближчому райцентрі, переганяли замовнику… Цього разу ментам пощастило. Як вони нас засікли, чорт його знає! Коротше, мені вдалося змитися…

— Хлопці не закладуть тебе? Певен?

— Кому зараз можна вірити на сто відсотків? Не хотілося б, звичайно, думати так, але який їм сенс брати все на себе? Поламаються пару днів і завалять мене, це вже гарантія… Треба на дно лягати…