Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

Постать з піднятою рукою виринула з дощу так несподівано, що Олег ледь устиг загальмувати. Одразу ж до салону пхнулася людина, неначе зіткана з крапель. З неї струмками текла вода, і Олег мимоволі відсунувся.

— Братан, візьми до міста, чуєш?

Дощова людина тяжко дихала. Олег пильно подивився на хлопця і кивнув.

— Хоч на одну пристойну людину натрапив! — Хлопчина струснувся, як мокрий собака, і плюхнувся на переднє крісло. — Сорок хвилин купаюся, хоча б хто-небудь поспівчував! Козли!

Машина м’яко рушила.

— Звідки топаєш?

— Від переїзду… Ну й лупить, зар-р-раза! — попутник кивнув на зливу за вікном. — За сто метрів попереду ні хріна не видно… І машини як змило — за сорок хвилин з десяток нарахував. У тебе, братан, палити є що-небудь?

Олег мовчки простягнув йому пачку «Експреса». Попутник видобув з кишені потертих «варьонок» запальничку, припалив і з задоволенням затягнувся.

— Тебе сам Бог послав, братан!

— Бога немає, — промовив Олег, не відволікаючись від дороги. — Взагалі я нечасто підбираю пасажирів. Принцип. Але тебе я взяв.

— Оцінив, братан, оцінив! Ти, цеє, не думай — за все буде заплачено… Зараз, правда, я порожній… Але на місце приїдемо — одразу віддам, залізно!

— Перестань! Потрібен мені твій нещасний четвертний! Особливо не розбагатію, зовсім не збіднію. Просто попатякати з тобою захотілося…

— Ух ти! — попутник ледь не захлинувся димом. — Оригінальна форма розрахунку! І яка в тебе такса? Кілометр — десять слів?

— Світ тісний, Гено…

Попутник закашлявся.

— Отже, я не помилився, — констатував Олег. — Ти — Гена Шевель, так?

Попутник кинув недопалок на підлогу.

— Не сміти в салоні. Підніми бичок і викинь його за вікно.

Попутник слухняно виконав наказ. Потім розвернувся до Олега всім корпусом.

— Ще що скажеш?