Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Я ж головного не сказав! Скільки грошей у них при собі буде!

Шевель мовчки вовтузився із замком, намагаючись відчинити вхідні двері. Олег підійшов до нього ззаду, поклав руку на плече і стиха промовив:

— Гено, вони везтимуть мільйон.

Шевель завмер. Потім повільно повернувся до Олега всім корпусом.

— Повтори. В мене сірчані пробки у вухах.

Дивлячись йому просто в очі, Олег повторив:

— У них в машині буде мільйон.

Шевель відчув, що йому необхідно ще випити…

Автовокзал замовкав лише тоді, коли хриплячий і кумкаючий динамік сповіщав про чергове прибуття автобуса. Він стихав, і люди відразу ж поновлювали гармидер, лайки, сновигання туди-сюди, заважаючи одне одному.

У затінку кіоска «Союздруку», який не працював уже другий тиждень, юрбився народ. Навіть ті, хто поспішав на автобус, на бігу підстрибували і витягували шиї, намагаючись розгледіти, з якого це приводу зібрався натовп.

У той момент, коли Шевель підійшов до кіоска, мужик у смугастій сорочці крутив у руках купюру вартістю в п’ятдесят карбованців і вирішував: віддати її хлопцеві у коричневій шкірянці, одягнутій просто на футболку, чи сховати в кишеню, подалі від гріха.

— Дивись сюди, телепню! — розпинався хлопець. — Ось дві чирви, а оце ось — піка! Все! На, глянь, більше в мене карт немає!

— В рукаві у тебе карта! — заперечував мужик.

— Де в рукаві? Ось, помацай! Нехай ось він помацає! Я можу взагалі куртку зняти, щоб ти заткнувся! Ще раз кажу — піка по центру, чирви — по боках! Бачиш?

— Ну…

Хлопець артистично перевернув усі три карти.

— Ось, дивись — відкидаємо цю крайню! Ці дві перемішаємо! — Його руки миготіли, як лопасті пропелера. — Тепер цю беремо, кладемо сюди, ще раз… Де піка?

Мужика під’юджували з усіх боків. Він сам знав, що піка — ліва скраю, але ось щойно одного нагріли на три сотні…

— Слухай, або грай, або нехай люди грають! — надривався шкіряний.

Шевель проштовхався до нього і рішуче наступив ногою на крайню праворуч карту.