Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

Він розумів, що намагається заспокоїти себе. І бажання убити Тамару Шиян попри все ставало все більшим.

11

До зустрічі залишалася година. Вона погодилася зустрітися у себе на квартирі, дала адресу. Так і знав — зупинилася у подруги в гуртожитку, та у відпустці, поїхала додому, ключа залишила у сусідів… Засвітилася в місті, засвітилася, та яке йому діло — вони навіть не зустрічалися, Алла в разі чого підтвердить. Хитається це все, хитається — але дороги назад немає.

Аллі він сказав, що затримається: справ багато. Таке і раніше траплялося — повірила. Вже сорок п’ять хвилин Максим сидів у кафе і пив горілку. Йому було страшно, алкоголь попри сподівання цей страх підсилював, тому він пив ще, випив уже майже пляшку, п’яним себе, на диво, не відчував. Зате він досяг потрібного ефекту — проти Томки він накрутив себе гранично.

З метро його вигнали, діловий омонівець навіть хотів затримати, — довелося вибиратися на поверхню і ловити таксі. Водій глянув на нього з глузливою посмішкою, але названа ціна Максима влаштовувала. Коли він вийшов з таксі, в голову раптом стукнуло, що водій може бути свідком і впізнати його. Максима охопила п’яна паніка, він навіть спробував втекти геть, але потім зупинився, плюнув і рішуче попростував до гуртожитку.

Вахтера не було, він зрадів і привітав себе з удачею. Другий поверх… Двадцять третя кімната… Вибачте, помилився… Третій поверх… Тридцять друга кімната… Сюди, точно сюди. Максим штовхнув двері і зовсім не здивувався тому, що вони відчинені. Він зайшов.

Спочатку в сутінках він нікого не нагледів. Кімната хиталася перед очима, і Максим уже вкотре за сьогоднішній вечір вирішив тікати, але розгледів на ліжку Тамару, і до нього повернулася рішучість. Він зробив кілька неповних кроків. Тамара не ворухнулася. Зблизька він розгледів, що вона лежить до нього спиною, майже з головою накрилася покривалом. Спить. Тим краще!

Його не здивувало, що вона спить. Добре, що не треба робити вигляд, наче дістаєш з сумки пакет з грошима. Він не вмикав світла, обережно повернувся до дверей, причинив їх і знову наблизився до ліжка. Спи, мій малесенький, пізній-бо час… Люлі-люлі…

Максим зрозумів, що сказав це вголос, і принишк. Тамара не прокидалася. Спокійно. Менше слів — більше діла.

Він довго обирав собі зброю розплати і зупинився на замашному шматкові арматури, який знайшов на будівельному майданчику. Для цього він навмисне їздив у інший кінець міста. Арматурина була обмотана ганчіркою. Буде кров, але й це його не лякає: все одно він влаштує тут пожежу, перед цим забравши всі Тамарині документи. Звичайно, різні там патологоанатоми з’ясують, що потерпілу били по голові… А може, й розбиратися не будуть — хіба мало пожеж у Києві, хіба мало обвуглених трупів? Це легше, ніж тягатися з трупом. Пляшечка з гасом теж у сумці, сумку він купив сьогодні, найдешевшу, яка була, потім він її викине… І упреться рогом — нічого не знаю!

Молода жінка раптом заворушилася, і Макс, боячись, аби вона не прокинулася, розмахнувся і вдарив її по тому місцю, де під покривалом вимальовувалася її голова, своїм шматком арматури.

Приглушений зойк перелякав і одночасно роздрочив його. Після третього удару — переляку як не було: збудженість і лють цілком заволоділи ним. Алкоголь надавав войовничого запалу. Після третього удару він помацав покривало. Якщо липко — значить, кров. У всіх книжках про вбивства наголошується на цьому. Вдаривши ще раз для певності, він поторсав нерухоме тіло, дивуючись своїй незворушності. Можна подумати, що щодня доводиться вбивати сплячих жінок. А він дійсно вбив її. Особливого бажання дивитися на понівечене мертве обличчя в Макса не було. Все одно вже темно, а світло запалювати небезпечно.

Він відчув, що хміль помалу вивітрюється. Справу треба довести до кінця, інакше тверезим він на смерть перелякається.

І раптом за спиною рипнули двері. Що за чортівня, він же сам чув, як клацнув автоматичний замок! Рвучко обернувшись, він побачив привида, який виходив з шафи для одягу. Таки привида, відлетілу душу Тамари Шиян, яка навіть у напівтемряві була схожа на живу істоту з плоті й крові, якою ще кілька хвилин тому…

— Згинь… Не треба… — Максим незграбно перехрестився тремтячою правицею, яка все ще міцно стискала знаряддя вбивства.

— Ти не вмієш хреститися, — промовив привид.

— Не підходь, — прошепотів злякано Максим і позадкував. — Не підходь…

12

Це була Тамара. Жива. Не привид, не голограма. Максим протверезів остаточно, за якусь невловиму мить, і жах крижаними пальцями стиснув його нутрощі.

— Я не вірила, — її голос тремтів. — Але я не хотіла… Я дуже перелякалася… Хотіла тебе зупинити… Але ти був страшний… Я не хотіла, не знала…