Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

— Спочивайте, Андрію! Ви з дороги, ми тут поміж собою погомонимо.

Андрій з Яремою підвелися і тихцем попростували готуватися до сну в розташуванні десятки Макара.

Не довелося Андрієві з Яремою відлежувати боки під Суботовом. Уранці вже заграли сурми, закликаючи козацький табір в похід, і їхні душі перейнялися козацьким духом та ладом. Знайшли своїх коней на нічному випасі, приготували їх у дорогу та заспішили почастуватися козацьким кулешем. Багато кого з козаків признали вони в гурті, але всім було не до люб’язностей, і, нашвидку поївши, козаки займали свої місця в похідних рядах. Незабаром побачили сотника Гусака, який об’їжджав свою сотню, де гримаючи на недбалих, а де жартував та наставляв до дії під час пересування. Ще раз заграв сурмач, і рухомий табір, підбадьорений голосами зверхників, вирушив у напрямку Білої Церкви.

Через декілька днів військо зупинилося побіля Білої Церкви і простояло під містом два дні, а потім сотня Гусака відокремилась від провідного війська і розмістилася поблизу резиденції гетьмана неподалік Замкової гори, на якій височів дитинець, або замок. Звиклі до незатишних умов життя, козаки за короткий час облаштували свій табір, як завжди ближче до води. Вже надвечір козаки по черзі купали коней у мальовничій річці Росі і самі втішалися свіжістю й прохолодою.

Петро Гусак, зібравши неповну сотню з тих козаків, які ще не розбрелися у розвідницьких починаннях, оголосив про спільні об’їзди навколо Білої Церкви разом з ватагами Буджацької орди Антимира-мурзи.

Після одного з таких об’їздів Андрію з Яремою надавалося три дні відпочинку. Відпочивши добре нічку, хлопці розважались, кидаючи ножі, та вправлялися, стріляючи з лука. Під вечір Ярема, змовницьки віддаливши Андрія від розвеселілого гурту козаків, оповів йому, що весь час думає про Ольгу і таки кортить йому хоч краєчком ока побачити дівчину. Андрій співчутливо вислухав його, а потім, глузуючи, запитав:

— Вікторе, а як же «твої» діти Станко з Мілком, а Розена?

Ярема, посміхаючись, дивився на Андрія, а тоді, зареготавши, випалив:

— А я і не відмовлявся від дітей, а на Ольгу таки хочеться подивитися. Прикипів я тоді до неї, та життя нас розвело!

А тоді, опустивши голову, замислено мовив:

— Що ти розумієш, Андрію, в козацьких справах… Он у тебе вже синок, незабаром — і оком не моргнеш, ба — і він козаком буде, тебе замінить… А мене хто?

Та Андрій, притиснувши за плечі побратима, вимовив:

— Вікторе, вільному воля, а спасенному — рай. Слухай своє серце, я завжди буду поряд з тобою!

До сотника Гусака таки пішли вдвох прохати відлучки до міста, і коли Петро невдоволено поглянув на Ярему, Андрій також замовив за нього слово, отож сотник погодився, покладаючись на Підлужного. Тож вже за хвильку вони купалися в річці, а коли почали голити щетину, Ярема пригадав свічадо, яке Ольга тримала перед ним колись, і він уже, хоч і неголений, готовий був бігти до любої його серцю Ольги. Андрій оглянув з усіх боків квапливого залицяльника і, залишившись вдоволеним його козацьким виглядом, ляснув по потилиці, промовивши:

— А це тобі, щоби не зазнавався!

Заспішили в напрямку храму, який стояв поза замком у місті. Вийшовши на соборний майдан, відразу дали собі раду, де шукати будиночка Меланки та її доньки Ольги. Після майдану Ярема так припустився йти, що Андрій мусив бігти за ним підтюпцем. Зупинилися побіля хатини, і тут Ярема застиг у нерішучості, а тоді, ніяково посміхнувшись, попрохав Андрія:

— Піди все вивідай, ти ж мій побратим, а я за тебе піду хоч на край світу, от божуся! — і перехрестився.

Андрію вже нічого не лишалося, як йти дізнаватися, чи вільна його мила, що найбільше хвилювало Ярему.

Підійшов до хати Меланки, і тільки хотів тарабанити у віконце, як почув жіночий голос:

— Кого це лиха година носить? Добрі люди вже ночувати збираються!